Уночі температура знову різко впала, скувавши багнюку. Сніговий наст укрився твердою, слизькою крижаною кіркою. Віктор методично збирав легкий станковий рюкзак. Термос із міцним чорним чаєм, моток міцного паракорду, запасні вовняні шкарпетки. Гільзу він ретельно загорнув у чисту носову хустку й поклав у внутрішню кишеню на грудях, застебнувши блискавку до упору.
Він ступив за рипучий поріг ще до світанку. Ліс зустрів його мертвою, дзвінкою тишею. Сніг голосно хрустів під важкими армійськими черевиками. Віктор ішов швидко, рівним солдатським кроком, спираючись на довгу березову жердину.
До полудня він вийшов до самого краю великого торф’яного болота. Тут починалася стара гать — напівзатоплена стежка, викладена в кілька накатів почорнілими від часу колодами. По обидва боки від стежки темніла крижана, непроглядна жижа. У непроникному повітрі стояв задушливий запах сірководню й гнилої деревини.
Віктор ступив на першу колоду. Вона глухо чвакнула й трохи просіла в каламутну воду. Він зробив ще кілька кроків, уважно перевіряючи опору жердиною. Раптом він зупинився посеред гаті.
На товстому шарі сірого сфагнуму, що вкривав сусідню колоду, лежав свіжий недопалок. Дешева сигарета без фільтра. Темний тютюн ще не встиг намокнути від пронизливої болотяної сирості.
Віктор повільно опустив березову жердину у воду. Він підвів погляд з-під козирка кепки. На протилежному кінці довгої, вузької гаті, просто на виході до твердого ґрунту, стояли троє. Вони були вдягнені в непримітні плямисті штормівки, без жодних знаків розрізнення й відомчих шевронів.
У руках крайнього чоловіка хижо блиснув довгий, добре змащений воронований ствол нарізного карабіна. Того самого триста восьмого калібру.
Тікати було нікуди. Ліворуч і праворуч розстелялася бездонна чорна трясовина. Віктор намацав крізь щільну тканину куртки твердий металевий контур латунної гільзи. Чоловік на тому кінці стежки неспішним, звичним рухом підняв важку зброю до плеча…
