Ніна набрала номер.
Мати відповіла майже одразу, тривожним голосом:
— Ніночко, ви де? Я вже все приготувала.
Ніна заплющила очі на секунду.
— Мамо, ми сьогодні не приїдемо.
— Що сталося?
— Машина підвела. Просто в дорозі. Віктор розбирається, але, найімовірніше, повернемося додому тільки ввечері.
Брехня прозвучала рівно. Так рівно, що Ніна сама злякалася.
— Господи… Ви точно гаразд?
— Так, мамо. Усе нормально. Просто неприємність із машиною. Я потім зателефоную, добре?
— Ти впевнена?
— Впевнена. Цілую.
Вона скинула виклик і поклала телефон на стіл.
Гліб дивився на неї спокійно, не пильно.
— Не хочете її лякати, — сказав він.
— Вона нічого не знає, — тихо відповіла Ніна. — Про те, як ми живемо.
Гліб кивнув. Нічого не став додавати. Прибрав миски, поставив чайник, дістав дві емальовані кружки з оббитими краями.
Ніна стежила за його руками. Великими, упевненими, не схожими на руки офісної людини. Але й не грубими. У них не було метушні, і це чомусь заспокоювало.
— Чому він це зробив? — спитав Гліб, наливаючи окріп.
Ніна криво всміхнулася.
— Хтось щось сказав. Напевно, побачили мене з колегою. Я після роботи зайшла в аптеку, там зустріла Дениса. Ми поговорили біля каси хвилин п’ять, про проєкт. І все.
Вона обхопила кружку обома руками.
— Але Вікторові вистачає й меншого. Йому не потрібні докази. Якщо можна повірити в найгірше, він завжди вірить одразу.
Гліб сів навпроти.
— Він давно шукав привід, — сказала Ніна. — Просто раніше привід не доводив нас до лісу.
Чай був гарячий і трохи гірчив. Вона зробила маленький ковток.
— Що ви робитимете тепер? — спитав він.
Ніна підвела очі. По-справжньому підвела — вперше за всю розмову.
— Не знаю, — сказала чесно. — Раніше думала, що знаю. Що потерплю, підготуюся, знайду слушний момент. А зараз… не знаю.
— Вам є куди піти? Родичі? Подруги?
— Мама. Але я не хочу її втягувати. Є подруга, Ліда. Ми разом вчилися. Вона давно казала, щоб я йшла.
— Вона мала рацію.
Це прозвучало не як докір. Просто як факт.
Ніна кивнула. Плечі раптом опустилися самі собою. Вона не заплакала, хоча сльози десь підступили близько. Просто видихнула, ніби тримала повітря всі ці години й тільки тепер дозволила собі дихати.
За вікном стояв ліс.
Собака біля дверей сонно перевернувся на бік.
Гліб не казав, що все налагодиться. Не обіцяв порятунку. Не намагався втішити красивими словами. Він просто сидів навпроти, спокійно й надійно був присутній у цій маленькій теплій кімнаті.
І цього виявилося несподівано досить.
Чай остигав повільно. Ніна дивилася на темну поверхню столу, подряпану, з круглими слідами від кружок. Чужий дім. Чужа людина. Чужа куртка на її плечах.
Але саме тут, у цій чужій тиші, їй раптом захотілося говорити.
Не тому, що Гліб спонукав до сповіді. Він якраз майже нічого не питав. Просто він був стороннім. Йому не треба було доводити, що вона не винна. Не треба було боятися, що завтра він дивитиметься на неї інакше.
— Ми познайомилися п’ять років тому, — сказала вона раптом.
Гліб не перебив.
— Я тоді працювала в друкарні. Він прийшов замовити бланки для своєї фірми. Поговорив зі мною, потім за кілька днів зателефонував. Номер я дала сама. Він не наполягав.
Вона провела пальцем по краю кружки.
— Спочатку все було майже нормально. Іноді він говорив різкі речі, але я думала: характер. Людина закрита, непроста. Потім ми одружилися. Мама відмовляла. Казала, що рано, що я погано його знаю.
Ніна слабо всміхнулася.
— Вона мала рацію.
Піч потріскувала. Гліб підвівся, долив їй окропу, знову сів.
— Після весілля все змінювалося не різко. Поступово. Спочатку запитання: де була, чому затрималася, з ким говорила. Я відповідала докладно, думала, так він заспокоїться. Але йому не потрібні були відповіді.
Вона подивилася на Гліба.
— Йому потрібно було, щоб я звітувала. Щоб він вирішував, вірити мені чи ні.
Вона говорила тихо, але вже не збивалася.
— Потім з’явилися правила. Він ніколи не називав їх правилами. Просто якщо я порушувала щось, про що не знала, починався розбір. Не можна затриматися після роботи без дзвінка. Не можна зустрічатися з подругами, якщо він не схвалив. Не можна йти на спільне свято в агенції. Не можна мати надто гарний вигляд. Не можна мати надто втомлений вигляд. Не можна бути собою.
Гліб слухав…
