Життя без прикрасНавесні 1999 року все змінилося остаточно. Марина сказала мені про це вранці коротко: «Буде дитина».
Я стояв біля печі з кухлем у руках і кілька секунд просто мовчав. Не від розгубленості, а від чогось теплого й гострого водночас, що піднялося зсередини й не хотіло вкладатися в жодне слово. Оксана повідомила пізніше, посеред розмови про щось зовсім інше, ніби між іншим, але сама дивилася просто й чекала реакції.
Я її не розчарував — відреагував краще, ніж вона очікувала.
Одного вечора Лариса дістала з дерев’яного ящика під тапчаном складений аркуш паперу, розгорнула й мовчки передала мені. Дитячий малюнок. Вона знайшла його серед батькових паперів.
Малюнок був зроблений ще в її дитинстві, простим олівцем. На ньому були галявина, три маленькі дівчинки і поруч із ними батько, намальований більшим.
Під малюнком дитячим почерком було написано: «Наша сім’я». Я тримав цей аркуш і не відразу знайшов, що сказати. Лариса дивилася на мене спокійно.
Потім вона забрала аркуш, акуратно склала й прибрала назад. Більше нічого не знадобилося. Терміни вагітності в сестер різнилися на два-три місяці.
Так вийшло — без плану, просто життя. Марина народжувала діловито й мовчки. Оксана вимагала, щоб я тримав її за руку й не смів відвертатися. Лариса народжувала тихо, міцно стиснувши зуби й не відпускаючи моєї долоні.
Усі троє дітей виявилися хлопчиками. До осені 1999 року нас стало семеро. Галявина, яка раніше здавалася порожньою, раптом стала живою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.