Вона кивнула й пішла по воду. Без зайвих слів, обіймів і театру — просто прийняла моє рішення й узялася до того, що було потрібно. Саме це й переконало мене остаточно.
Я вийшов на галявину з рацією, піднявся на невеликий пагорб, де зв’язок був кращий, і налаштував рацію на частоту бази. Черговий відповів одразу. Я сказав: «На маршруті ускладнення, стежку розмило. Затримаюся, точний термін повернення поки що назвати не можу. Усе гаразд, виходитиму на зв’язок за розкладом». Черговий уточнив: «Які ускладнення?» Я відповів: «Зсув на підйомі до третього зимівника. Жовтень, ґрунт розмок». Це звучало правдоподібно.
Після розмови я прибрав рацію в рюкзак. У наступні дні, крім двох пропущених сеансів, виходив на зв’язок за розкладом, повторюючи ту саму версію. Це була брехня, і я це розумів. Але я обрав її свідомо, уявляючи, що вона може зруйнувати, а що — зберегти.
Я пішов до Оксани. Вона вже тягла із сараю козли й дворучну пилку. Озирнулася на мене й коротко кинула: «Берися з того кінця».
Я взявся. Ми пиляли мовчки. Пилка йшла рівно.
Пахло свіжою деревиною. За дванадцять днів я повернувся на кордон. Не тому, що передумав, а тому, що розумів: якщо зникну без пояснень, почнуть шукати, знайдуть, і все закінчиться інакше.
Треба було закрити маршрут, здати звіт і вигадати щось переконливе. Марина провела мене до краю галявини й зупинилася. Сказала одне слово: «Повертайся». Не прохання, а факт, який вона позначила вголос. Я йшов назад два дні й увесь цей час думав лише про одне — як пояснити начальникові відсутність упродовж дванадцяти днів.
На другий день дороги я доповнив пояснення: вирішив сказати, що через зсув довелося робити великий гак через північний розпадок.
Там я втратив орієнтир у снігопаді. Перечекав дві доби в мисливському скрадку, поки розпогодилося. У другій половині жовтня сніг у тих краях — звична річ.
Начальник лісництва Микола Петрович Бондаренко, людина втомлена й загалом не зла, мовчки вислухав, перегорнув журнал, поставив підпис. Сказав тільки: «Наступного разу рацію бережи. Двічі не відповідав».
Я сказав: «Зрозумів. Батарея сідала, перемикав режим». Він кивнув, відвернувся до вікна.
Я повернувся на кордон, розклав речі по місцях, поставив чайник. За вікном сутеніло. Тиша була така сама, як завжди.
Ті самі сосни, той самий вітер, та сама рація на полиці. Але тепер усе це мало вигляд декорації. Справжнє було там, на північному сході, за кам’яним струмком…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
