Марія постояла ще трохи. Потім похитала головою.
— Ні. Я сама зачинила. Отже, сама й відчиню, коли захочу.
Вона сказала це просто, майже буденно. Але Ірина зрозуміла: це була не розмова про вікно.
Наступного дня вони пішли до Сергія. Цвинтар був тихий, після дощу доріжки блищали, у ямках стояла вода. Марія несла білі квіти й ішла повільно, зупиняючись, коли починала паморочитися голова. Біля могили вона довго мовчала.
— Тату, — сказала нарешті. — Я повернулася.
Вітер торкнув стрічки на сусідньому вінку. Ірина стояла поруч, не втручаючись.
— Пробач, що довго, — прошепотіла Марія.
Ірина заплющила очі. Їй здалося, що зараз Сергій, як завжди, сказав би щось просте й міцне: «Головне, дійшла».
Марія присіла навпочіпки, поклала квіти, провела долонею по холодному каменю.
— Мама шукала, — сказала вона. — Ти знав?
Ірина не витримала й заплакала. Марія підвелася, обійняла її сама, міцно, майже відчайдушно.
Вони поверталися додому автобусом. Марія сиділа біля вікна, стежила очима за будинками, зупинками, людьми з пакетами, підлітками з рюкзаками, жінкою з візочком. Світ змінився, але не зник. Він чекав не на неї — він просто тривав. І в цьому було щось образливе й рятівне водночас.
Біля свого під’їзду Марія зупинилася.
— Я хочу працювати, — сказала вона раптом.
— Не зараз.
— Не зараз. Потім. Може, не перекладачкою. Може, допомагати тим, хто боїться говорити.
Ірина подивилася на доньку. В її обличчі ще було багато втоми, але з’явилася тонка, майже непомітна лінія рішучості — та сама, Машина.
— Потім вирішиш.
Марія кивнула.
Увечері Павло приніс документи у справі й коробку тістечок. Сказав, що просто був поруч. Ірина не стала уточнювати, навіщо юрист носить із собою коробку тістечок, якщо просто буває поруч.
Марія відчинила двері сама. На мить між нею й Павлом виникла незручна пауза. Він завжди говорив із нею дбайливо, не ставив зайвих запитань, не жалів уголос. Можливо, саме тому вона йому довіряла.
— Я знайшов вашу стару трудову рекомендацію, — сказав він, дістаючи з папки аркуш. — Від бюро перекладів. Там написано: «Відповідальна, уважна до деталей, не залишає незавершених завдань».
Марія взяла аркуш. Пальці в неї здригнулися.
— Смішно.
— Чому?
