Наступні два довгі тижні були позначені вкрай дивними подіями, які Наталія помічала лише краєм ока. Сувора начальниця колонії раптом почала виявляти до неї зовсім незрозумілу й тривожну приязність. Небезпечну ув’язнену раптово перевели до окремої камери: маленької, але одиночної, з власним санвузлом і невеликим вікном.
Важку виснажливу роботу в запиленому швейному цеху оперативно замінили на легкі адміністративні обов’язки. Тепер вона числилася в місцевій бібліотеці, де могла проводити свої дні у відносній самотності й комфорті. Інші ув’язнені заздрісно перешіптувалися за її спиною, намагаючись вгадати статус цієї загадкової жінки.
Вони зовсім не розуміли, чому новенькій раптом приділяють таку безпрецедентну й особливу увагу. Наталія теж не знала точних відповідей на ці запитання, але інтуїтивно відчувала правду. Складний механізм її неминучого звільнення вже був запущений і активно працював далеко за високими мурами колонії.
Ця масштабна робота велася в закритих коридорах найвищої влади, куди вона зараз не мала прямого доступу. Тим часом у Столиці й Північному місті розгорталася напружена й абсолютно невидима для обивателів боротьба. Вірний полковник Соколов рішуче задіяв абсолютно всі свої величезні ресурси, щоб домогтися якнайшвидшого перегляду справи.
Він офіційно подав незаперечні докази того, що офіцерка виконувала секретну місію надзвичайної державної ваги. Було доведено, що тієї ночі вона діяла суворо в межах своїх законних посадових повноважень. Врятовані документи, які вона везла, мали настільки колосальне значення, що їхній витік завдав би серйозної шкоди національній безпеці.
Саме цей катастрофічний сценарій вона відчайдушно намагалася відвернути, відмовляючись зупинятися на першу вимогу невідомих людей у формі. Соколов також подав закритій комісії результати ретельного внутрішнього розслідування військової контррозвідки. Головним козирем стали вилучені записи з камер відеоспостереження в тому самому провінційному відділку поліції.
Ці відеофайли цілком випадково збереглися завдяки вчасному технічному збою в системі автоматичного видалення даних. Шокуючі записи наочно демонстрували все: як розлючений Козлов жорстоко хапав її за волосся. Там було чудово видно, як Волков обшукував її тіло з явно непрофесійним інтересом.
Якість цих старих записів була доволі низькою, а записаний звук місцями здавався зовсім нерозбірливим. Однак навіть цього мізерного матеріалу було більш ніж достатньо для розуміння реальної картини того, що сталося. Ці компрометувальні відеозаписи були показані спеціальній урядовій комісії, терміново створеній для розгляду цього інциденту.
До цієї елітної комісії входили високопоставлені представники Міністерства оборони, Служби внутрішньої безпеки й прокуратури. Це були впливові люди, яким було що втрачати в разі розголосу подібного грандіозного скандалу. Вони чудово розуміли гостру необхідність дуже тихого й максимально швидкого розв’язання ситуації, що склалася.
Самі ж Козлов і його спільники навіть не підозрювали про існування цих викривальних записів. Вони були абсолютно впевнені, що комп’ютерна система давно знищила всі прямі свідчення їхньої аморальної поведінки. Їхня офіційна версія подій, так гладко викладена в суді, тепер виглядала як неймовірно нахабна брехня.
Саме ця обставина докорінно змінювала весь хід сфабрикованої проти офіцерки кримінальної справи. Державна комісія ухвалила своє остаточне рішення абсолютно одностайно: суворий обвинувальний вирок скасувати. Кримінальну справу було наказано негайно припинити за повною відсутністю самого складу злочину.
Майорку Наталію Орлову належало негайно звільнити з наданням їй повної юридичної реабілітації. Тепер офіційно вона ніколи не вважалася засудженою злочинницею, яка відбувала покарання. За документами сталася прикра судова помилка, яку компетентні органи виправили за першої ж нагоди.
На двадцятий день незаконного ув’язнення важкі ворота колонії знову повільно відчинилися перед нею. Але тепер вона з величезним полегшенням виходила назовні, залишаючи це похмуре бетонне пекло позаду. Біля самого виходу її особисто зустрів полковник Соколов — високий, сивочолий чоловік із суворим обличчям.
Однак зараз у його глибоких очах читалася несподівана й цілком щира батьківська теплота. Він спокійно стояв біля потужного чорного позашляховика із затемненими вікнами й мовчки спостерігав за нею. Полковник дивився, як його найкраща підлегла рівним кроком іде до нього сірою асфальтованою доріжкою.
Наталія була одягнена в той самий цивільний одяг, у якому її жорстко затримали на вокзалі. Речі були сильно зім’яті, забруднені й наскрізь просякнуті специфічним запахом тісних тюремних камер. Але вона гордо тримала спину прямо й ішла впевненим кроком людини, яка точно знає собі ціну.
Коли вона впритул наблизилася, суворий Соколов раптом ступив уперед і міцно, по-батьківськи обійняв її. Так зазвичай відчайдушно обіймають найближчих людей, яких щойно дивом не втратили назавжди. «Пробач мені, що все це зайняло так багато часу», — дуже тихо й винувато промовив він.
«Державна бюрократія — це воістину страшна сила, але тепер увесь цей кошмар точно позаду». Наталія дозволила собі на одну коротку мить розслабитися в його надійних і рятівних обіймах. Уперше за ці нескінченні двадцять днів вона нарешті відчула себе в абсолютній безпеці.
Уже сидячи в комфортному салоні машини, він мовчки передав їй дуже товсту пластикову теку з документами. Це було максимально повне, детальне досьє на Козлова, Волкова й Медведєва. Там було абсолютно все, що аналітикам контррозвідки вдалося кропітко зібрати за ці напружені тижні.
Домашні адреси всіх трьох фігурантів, точні імена їхніх дружин і неповнолітніх дітей. Місця теперішньої роботи дружин, конкретні школи, які щодня відвідували їхні діти, і номери особистих машин. Там само були виписки з їхніх банківських рахунків, приховані медичні записи й реальні службові характеристики.
Полковник зібрав усю цю конфіденційну інформацію з педантичною ретельністю досвідченого кадрового розвідника. Він чудово розумів, що саме це вона захоче отримати насамперед після виходу на волю. «Офіційно я тобі нічого цього не давав», — суворо сказав він, не відриваючи уважного погляду від дороги.
«І офіційно я зовсім не знаю, що саме ти збираєшся робити з усім цим матеріалом. Але неофіційно — ці мерзотні люди сповна заслуговують на те, що ти їм неодмінно приготуєш. Тільки прошу тебе, будь гранично обережна й постарайся не залишати жодних явних слідів».
Наталія лише мовчки й розуміюче кивнула, методично перегортаючи сторінки зібраного пухкого досьє. Козлов, як з’ясувалося, був офіційно одружений з Оленою Вікторівною, скромною вчителькою початкових класів. У цього подружжя було двоє маленьких дітей: десятирічний хлопчик і семирічна дівчинка.
Волков був одружений з Іриною Павлівною, яка працювала звичайною медсестрою в районній лікарні. У них у родині виховувалася одна спільна дитина шкільного віку. Медведєв же був неодружений, але постійно проживав зі своєю літньою матір’ю та молодшою сестрою…
