Життя без прикрасВін дістав із кишені маленьку оксамитову коробочку. Іра впізнала її й завмерла. Дмитро встав, а потім опустився перед нею на одне коліно.
— Рік тому я запропонував тобі гроші за два тижні в ролі моєї нареченої. — Він відкрив коробочку. — Сьогодні грошей не буде. Умови гірші: мене доведеться терпіти все життя.
Усередині лежала та сама тонка золота каблучка з невеликим каменем — та, яку рік тому Іра залишила на столі біля недоїденого яблучного пирога.
Вона засміялася крізь сльози.
— А окрема кімната належить?
— Категорично ні.
Андрій Миколайович ляснув долонею по столу, і тарілки дзенькнули.
— Ти спочатку відповіді дочекайся!
Іра дивилася на Дмитра, на обручку, яку він зберігав цілий рік. Перед нею була людина, яку вона колись назвала хворою просто на вулиці.
— Згодна.
Людмила Василівна заплакала й притиснула серветку до обличчя. Андрій Миколайович задоволено відкинувся на спинку стільця.
— От тепер і з онуками можна не зволікати.
— Тату! — одночасно вигукнули Іра й Дмитро.
Надворі, біля гостьового будиночка, Микола Петрович почув їхній дружний вигук. Усміхнувся в сиві вуса й пішов ставити чайник.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.