— У салоні.
— Запросимо. Але якщо власник каже, що не працюють…
Він не договорив. Маші стало ясно: якщо вона сама не знайде доказів, ніхто не стане за неї боротися.
Вона пішла в провулок за салоном. Контейнери стояли на колишньому місці. Над дверима сусідньої пекарні блимала маленька червона лампочка камери. Маша згадала: місяць тому господиня пекарні сварилася, що в неї вкрали ящик масла, і встановила відеоспостереження.
У пекарні пахло гарячим тістом і корицею. Жінка за прилавком, Тетяна, упізнала Машу.
— Дівчинко, ти чого така біла?
Маша пояснювала збивчиво. Слова плуталися. На середині розповіді голос зірвався.
Тетяна довго мовчала, потім закрила касу.
— Запис зберігається тиждень. Ходімо дивитися.
На екрані було сіре мокре зображення провулка. Машине серце калатало так гучно, що вона майже не чула гудіння старого комп’ютера. О 20:43 з’явилася Світлана. Потім Олег. Потім чоловік у темній куртці поставив біля контейнера переноску. Світлана нахилилася до неї й щось сказала. Звуку не було, але жест був зрозумілий: бридливий, відштовхувальний.
За сім хвилин на записі з’явилася Маша. Вона довго стояла, потім підняла переноску й притисла до грудей…
