Життя без прикрас— Ось, — прошепотіла вона. — Ось же.
Тетяна поклала їй руку на плече.
— Скопіюємо.
Але далі сталося те, чого Маша не очікувала. О 21:18, коли вона вже пішла, задні двері салону знову відчинилися. Олег вийшов із чорним пакетом. Озирнувся. Швидко підійшов до своєї машини й поклав пакет у багажник.
— А це ще що? — тихо сказала Тетяна.
Маша дивилася на екран, не кліпаючи. У чорному пакеті могло бути що завгодно. Але в ту мить усередині в неї вперше за два дні ворухнувся не відчай, а злість.
Вона не пішла додому одразу. Сіла на лавку біля зачиненого кіоску й написала Лєні: «Ти бачила, як Олег забирав гроші? Відповідай чесно. У мене є запис із провулка».
Відповідь прийшла за годину: «Не пиши мені».
Потім ще за десять хвилин: «Я не можу».
І нарешті: «Пробач».
Наступного вечора Лєна прийшла сама. Стояла в під’їзді, промокла, з розпухлими очима, притискаючи до грудей папку.
— Він сказав, що якщо я не підпишу пояснення, звільнить і зробить так, що мене нікуди не візьмуть, — прошепотіла вона. — У мене мама після операції. Я злякалася.
Маша трималася за одвірок. Їй хотілося грюкнути дверима. Згадалися Лєнин погляд у салоні, її мовчання, чужі глузливі звуки. Але Бублик раптом виліз із переноски, підійшов до Лєни й ткнувся носом у її мокрий черевик.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.