До полудня ділянка була буквально всіяна замаскованими сигнальними пастками з рибальської волосіні й консервних бляшанок-брязкалець. Колишній диверсант працював із моторошною швидкістю фокусника, розчиняючи плоди своєї праці в густому листі й землі. Крім того, на вузькій стежці з’явилися глибокі, добре приховані ями-пастки.
Проаналізувавши арсенал несмертельних сюрпризів, дівчина здогадалася, що захисник не збирається фізично знищувати бандитів. Зчищаючи збройове мастило, Олексій підтвердив цю здогадку своїм непроникним крижаним поглядом. Він аргументував це тим, що звичайна смерть буде для таких виродків надто легким і несправедливим покаранням.
Колишній офіцер хотів, щоб корумповані негідники постали перед справжнім судом і відповіли за всі свої злочини. Звичним клацанням загнавши магазин у гвинтівку, він із гіркотою додав, що довгі роки вчився нікого не вбивати. Ця психологічна ломка виявилася для бойового командира значно складнішою, ніж натиснути на спусковий гачок.
Змучена страхом Марія знову запропонувала сховатися в глушині, щоб згодом дістатися безпечного міста й заявити в прокуратуру. Вона слушно побоювалася чисельної переваги озброєних молодих противників, які знають розташування будинку. Ветеран урвав її вмовляння короткою й неймовірно твердою відмовою.
Свою відмову він мотивував трьома вагомими тактичними причинами, що не залишали шляхів до відступу. Якщо вони втечуть, бандити спалять будинок разом із важливими доказами, а до обласної прокуратури їм банально не дійти живими. Крім того, хижаки вже винесли їм смертний вирок, і тікати від таких проблем безглуздо.
Приймати цей нерівний бій спецпризначенець планував виключно на своїх жорстких умовах і на відкритій місцевості. Він упевнено вказав на карту лісового масиву, поцятковану ярами, струмками й болотами. Це була його рідна стихія, де він знав кожну купину й чудово орієнтувався в цілковитій темряві.
Указавши на непролазний шматок болотистої місцевості біля путівця, він безпомилково визначив місце висадки карального загону. Патрульним доведеться йти по в’язкому багні й бурелому просто в розставлені сіті нічного месника. Від залізної впевненості цієї людини в дівчини по спині пробіг благоговійний холод.
Спецпризначенець пообіцяв подарувати мерзотникам найдовшу й найкошмарнішу ніч у їхньому нікчемному житті. Під покровом вечірньої темряви він відвів свою підопічну на запасну мисливську заїмку, сховану за шість кілометрів від основного будинку. У скромній хатині з пічкою-буржуйкою він залишив їй провізію, теплий одяг і бойовий ніж для самооборони.
Проінструктувавши гостю не висовуватися до самого ранку, він видав запасний план відходу до віддаленої лісопилки. Якщо до світанку він не з’явиться, їй належало бігти на схід і розповісти робітникам про все, що сталося. Розчинившись у мороці, мов справжній лісовий дух, Олексій залишив Марію в цілковитій самотності.
Тим часом брудний позашляховик із вимкненими фарами важко підстрибував по розмитій колії путівця. Салон автомобіля смердів кислим потом, дешевим тютюном і перегаром від випитого для хоробрості алкоголю. Переляканий Льоня судомно стискав службовий пістолет, намагаючись викинути з голови моторошні грифи секретності.
Озброєний до зубів ватажок узяв із собою не лише пістолет, а й прихований для брудних справ обріз. Молодий водій Вітьок, змучений безсонням і муками совісті, їхав на цю розправу проти власної волі. Однак перечити всесильному корумпованому капітанові в цьому безлюдному районі ніхто не смів.
Заглушивши мотор біля непрохідної калюжі, бандити поринули в зловісну, відчутну тишу глухого лісу. Ватажок скомандував висуватися до цілі пішки, не вмикаючи ліхтарів і дотримуючись режиму повного світломаскування. План штурму був примітивний: обійти будівлю з трьох боків і увірватися всередину одночасно.
Трійця ланцюжком рушила крізь чорні, непроникні зарості, навпомацки шукаючи дорогу. Очолював групу важкий капітан, за ним нервово дріботів Льоня, а замикав ходу блідий як полотно водій. Перші сотні метрів минули в оманливо спокійній обстановці, що присипляла пильність непроханих гостей.
Раптом Льоня перечепився об корінь, і в непроглядній темряві пролунав гидкий бляшаний дзвін. Розгойдана вітром консервна бляшанка-брязкальце змусила весь загін втиснутися в землю від переляку. Капітан невпевнено списав підозрілий шум на пориви вітру й наказав рухатися далі.
За сотню метрів нога замикаючого з хрускотом провалилася в глибоку яму, приховану під листям. Молодий поліцейський закусив губу, щоб не закричати від дикого болю, що прострелив кісточку. Брудно вилаявшись пошепки, Самойлов велів кульгавому спільникові негайно вставати й не затримувати групу…
