Мокра від крижаного поту сорочка зрадницьки липла до тремтячої спини Льоні, який передчував лихо. Він чудово розумів, що розвішані на деревах бляшанки й замасковані вовчі ями не з’являються просто так. Нарешті попереду замаячив темний силует будинку, що не подавав жодних ознак життя.
Переконані, що господар міцно спить, озброєні бандити приготувалися до раптового штурму. Їхні тремтячі руки вже стискали руків’я заряджених пістолетів, чекаючи фінальної команди командира. Однак хижа усмішка сповзла з обличчя капітана, коли він помітив навстіж розчинені вхідні двері.
Підкоряючись жорсткому наказу, тремтячий Льоня зі зброєю напоготові ковзнув усередину темного зрубу. Посвітивши ліхтариком, він виявив абсолютно вихолоджене, холодне й підозріло порожнє приміщення. Хтось методично й неспішно виніс із цього житла всі речі, підготувавши для гостей ідеальну пастку.
Істеричну доповідь напарника перервав сухий металевий клац, що пролунав десь за заднім двором. Зміїне шипіння розірвало тишу, і над кронами дерев злетіла сліпуча освітлювальна ракета. Її криваво-червоне сяйво миттєво залило галявину, змусивши потворні тіні дико затанцювати по землі.
Кілька довгих секунд розгублені поліцейські стояли на освітленій галявині як ідеальні ростові мішені. Коли спалах згас, їхні засліплені очі поринули в непроникне, в’язке чорне молоко. Із цієї зловісної порожнечі долинув спокійний, крижаний голос людини, яка знала цей ліс як свої п’ять пальців.
«Ви дали їй годину, а я даю вам цілу ніч», — луною рознеслося між віковими стовбурами. Збожеволілий капітан розвернувся й у паніці вистрілив з обріза просто на джерело звуку. Важке відлуння прокотилося хащею й безслідно вмерло, залишивши по собі лише кислий запах згорілого пороху.
Намагаючись зберегти рештки авторитету, Самойлов хрипко скомандував розосередитися й прочесати прилеглий сектор. Однак його деморалізовані підлеглі навідріз відмовилися йти на певну смерть. До них остаточно дійшло, що грамотно розставлені пастки — це частина ідеальної смертоносної засідки досвідченого стратега.
Панічні крики перервав черговий моторошний звук — хтось навмисно й дуже голосно хруснув сухою гілкою. Цей психологічний трюк ясно давав зрозуміти, що невидимий мисливець перебуває десь зовсім близько. Він контролював кожен їхній крок, насолоджуючись панікою загнаних у кут злочинців.
Тремтячий Вітьок упустив потужний ліхтар, і промінь світла нервово заметався по стовбурах навколишніх дерев. Досвідчений ватажок з матюками наказав негайно погасити ілюмінацію, що перетворювала їх на легкі цілі. Коли темрява знову зімкнулася, стало очевидно, що ініціатива повністю перейшла до невидимого месника.
Молодий поліцейський нарешті сповна відчув той липкий тваринний жах, який вони вселяли своїм жертвам. Попри чисельну перевагу й наявність табельної зброї, озброєні чоловіки тремтіли від страху. Знущально тихий, лагідний голос із темряви дав їм останню команду: «Біжіть».
Бравий капітан ще намагався віддавати накази, поки влучно кинутий із темряви камінь не вибив обріз із його рук. Завивши від болю в переламаних пальцях, деморалізований хижак ганебно кинувся навтьоки. У паніці бандити побігли не до залишеної машини, а просто в непролазну лісову хащу.
Підкоряючись давньому інстинкту самозбереження, спільники бризнули в різні боки, мов налякані зайці. Сувора природа мовчки й байдуже поглинула своїх нових бранців, обступивши їх непроникною стіною дерев. Змучений бігом Вітьок у знемозі притулився до мокрого стовбура, намагаючись відновити збите дихання.
Короткий спалах кишенькового ліхтарика вихопив із мороку моторошну картину, вирізану просто на деревній корі. Перед обличчям поліцейського зяяли свіжі, глибокі ножові борозни, з яких іще сочився деревний сік. Ця штучна зарубка стала першим грізним попередженням для заблукалої жертви.
Озирнувшись, він із жахом виявив цілий ланцюг подібних міток, що вели в непролазні дебрі. Розвернувшись на сто вісімдесят градусів, патрульний спробував вийти власними слідами. Однак за пів години виснажливої ходи він знову вперся в таку саму свіжу зарубку на корі.
Це диявольське кільце з міток означало лише одне: месник заздалегідь розмітив величезний периметр для свого полювання. Усвідомивши свою цілковиту безпорадність, Вітьок без сил упав на сиру землю. Він розумів, що його паралізовані страхом руки навіть не зможуть натиснути на спусковий гачок пістолета.
Совість нарешті прокинулася в душі молодого хлопця, який мовчазно потурав моторошним злочинам своїх начальників. Він не ґвалтував і не бив, але його боягузлива бездіяльність зробила його повноцінним співучасником усіх цих звірств. Прошепотівши в порожнечу запізнілі вибачення, він остаточно змирився з неминучою й справедливою карою…
