Тим часом Льоня вже майже годину блукав безкраїм ялинником, намотуючи кола в непроглядній темряві. Спотикаючись об слизьке коріння й проклинаючи все на світі, він раптом вивалився на край глибокого яру. На дні цієї земляної розколини тихо дзюрчав крижаний лісовий струмок.
Посвітивши вниз ліхтарем, патрульний із жахом упізнав свою власну запасну уніформу, акуратно розкладену на камінні. Колишній спецпризначенець не лише розкрив їхній замкнений позашляховик, а й примудрився підкинути особисті речі на шляху втікача. Це був витончений психологічний тиск, покликаний остаточно зламати волю жертви.
Видавши жалюгідне собаче скавчання, переляканий Льоня рвонув геть від цього проклятого місця. Пробігши кілька сотень метрів, він з розгону врізався у фігуру свого командира, що ховався за широким стовбуром. Ледь не перестрілявши одне одного з переляку, бандити важко осіли на сиру землю.
Два материх хижаки вперше в житті збилися в жалюгідну зграю не заради кривавого полювання, а заради примітивного виживання. Самойлов стискав зброю здоровою лівою рукою, блискаючи з-під кущів злими, впертими й затравленими очима. Він намагався мислити логічно, придушуючи наростаючу паніку свого скиглія-напарника.
Капітан спробував підбадьорити підлеглого тим фактом, що противник діє сам і просто бере їх на переляк. Їхній жалюгідний брифінг перервав тихий, мелодійний людський свист, що пролунав просто над їхніми головами. Льоня, який утратив самовладання, вихопив пістолет і навмання розрядив обойму по розгойданих кронах дерев.
Самойлов злобно гаркнув на ідіота, який бездумно витрачав дорогоцінний боєкомплект у непроглядну темряву. Наступної миті мотузяна петля-капкан жорстко захлиснула ногу відволіклого Льоні, поваливши його обличчям у брудну рідоту. Вивихнувши суглоб, поліцейський забився на землі, мов викинута на берег риба.
Командир не дивлячись пальнув дуплетом у бік кущів, але відповіддю йому стала лише знущальна тиша. Перерізавши ножем хитромудру розтяжку, він матюками змусив скиглія-інваліда підвестися на тремтячі ноги. Блідий, із тремтячими губами, Льоня шкутильгав за своїм командиром, спираючись на палицю.
Кульгавий поліцейський нарешті зрозумів, що невидимий ляльковод просто грається з ними, як сита кішка з переляканими мишами. Колишній військовий навмисно використовував виключно травматичні й психологічні пастки, зберігаючи своїм жертвам життя. Цей крижаний душу садизм лякав продажних силовиків значно більше, ніж чесний і швидкий постріл у голову.
Людина, яка вирішує, жити тобі чи померти, має абсолютну, тотальну владу над ситуацією. Зламаний ватажок запропонував негайно відступити до джипа й повернутися сюди вдень із важкоозброєним підкріпленням. Однак Льоня резонно зауважив, що вони не зможуть пояснити начальству справжні причини цієї нічної вилазки.
Викликати офіційну підмогу означало добровільно зізнатися в серії викрадень і вбивств невинних людей на трасі. Діватися було нікуди, і пом’яті хижаки повільно пошкутильгали назад до своєї єдиної надії на порятунок. За пів години виснажливого марш-кидка болотами вони нарешті вийшли на знайомий брудний путівець.
Контур рідного позашляховика видався їм найпрекраснішим видовищем на світі, але радість була недовгою. Усі двері автомобіля виявилися намертво заблокованими, а зниклий водій із ключами безслідно щез у хащі. У нестямі вдаривши по даху здоровою рукою, Самойлов раптом помітив притиснутий двірником зошитовий аркуш.
Коротка записка свідчила, що месникові відомо про цілу серію їхніх давніх нерозкритих злочинів. Прочитавши цей ультиматум, Льоня впав у справжню істерику, голосно перелічуючи імена своїх колишніх безвинних жертв. Він не розумів, звідки лісовий відлюдник міг викопати інформацію про давно забуті й поховані справи.
Ватажок у люті схопив підлеглого за груди, підозрюючи його в смертельно небезпечній зраді й балакучості. Захлинаючись слізьми, Льоня клявся у своїй вірності й белькотів маячню про те, що цей моторошний месник знає всі таємниці світу. Самойлов повільно відпустив куртку напарника й із первісним жахом втупився в бездонну чорноту навколишнього лісу.
Уперше у своєму жалюгідному житті всесильний корупціонер відчув той самий паралізуючий, тваринний жах своїх беззахисних жертв. Він фізично відчув себе дрібною, нікчемною ланкою в новому харчовому ланцюгу, де на вершині стоїть безжальний хижак. І цей хижак безшумно й терпляче кружляв довкола них, вичікуючи ідеальний момент для фінального кидка.
Навколо них стискав кільце чоловік, який із кулею в плечі й осколком у стегні вижив у пекельній кам’яній ущелині. Ближче до третьої години ночі організм навіть найтренованішого злочинця починає здавати свої позиції. Воля до спротиву стрімко кришиться, мов стара штукатурка, а сплутані думки малюють у уяві моторошні картини…
