Залишившись у непроглядній темряві, бранка підземелля чула лише шалений стукіт власного пульсу. Невдовзі гул автомобільного двигуна став виразним, пролунав різкий ляск металевих дверцят. Коли нагорі залунали чоловічі голоси, вона впізнала ненависний баритон ватажка й затремтіла від жаху.
Позашляховик патрульної служби зупинився всього за десять метрів від розчинених дверей житла. Двоє старших злочинців попрямували у двір, залишивши молодого напарника вартувати заведене авто. Господар ділянки демонстративно спокійно зустрічав їх на ґанку, невимушено спираючись на масивну сокиру-колун.
Його непроникне обличчя нагадувало застиглу маску, а холодні сірі очі виражали абсолютну порожнечу. Непрохані гості в розхристаній поліцейській формі розв’язно підійшли до ґанку, промацуючи ґрунт фальшивими розпитуваннями про життя. Олексій відповідав короткими, рубаними фразами, підтверджуючи статус самотнього лісового відлюдника.
Ватажок перевертнів у погонах підозріло оглянув будівлі, мов хижак, що винюхує причаєну здобич. Він збрехав, ніби вони офіційно розшукують зниклу автомобілістку, чию машину знайшли на узбіччі. Ветеран холоднокровно відрізав, що нічого не бачив, пославшись на міцний нічний сон.
Візитер наполягав, натякаючи, що заблукала в глушині містянка неминуче мала вийти до людського житла. Господар уперто стояв на своєму, жодним м’язом не виказавши втікачку, сховану під підлогою. Капітан закурив їдку сигарету, свердлячи непоступливого лісника важким, тиснучим поглядом.
Злочинці й далі психологічно тиснули, цинічно міркуючи про те, що слабку жертву могли роздерти дикі звірі. На ці провокаційні репліки колишній спецпризначенець відповідав сухими фактами про реальну міграцію хижаків. Його професійна обізнаність збивала з пантелику не звиклих до такого спротиву патрульних.
Випустивши струмінь диму, Самойлов спробував зобразити дружню, але абсолютно мертву усмішку. За його широкою спиною спільник нервово переминався з ноги на ногу, підозріло оглядаючи кожен метр території. Візитери явно відчували підступ, але прямих доказів у них поки не було.
Пославшись на службову необхідність, патрульні пообіцяли продовжити пошуки вздовж головної магістралі. Вони веліли негайно повідомити у відділок, якщо розшукувана раптом з’явиться на цьому глухому кордоні. Олексій байдуже пообіцяв виконати їхні вимоги, бажаючи якнайшвидше спровадити непроханих гостей.
Зробивши кілька кроків до свого джипа, ватажок кинув через плече приховану погрозу про перевірку документів. Виникла коротка, але неймовірно важка пауза, мов перед початком грози. Отримавши ствердну відповідь, бандит багатозначно процідив, що зараз перевіряють абсолютно всіх.
Важковик із ревом розвернувся, викинувши з-під коліс фонтан мокрого бруду, і покотив геть. Лісник залишався на ґанку, мов ізваяний, вичікуючи, поки звук мотора остаточно не розчиниться в тумані. Лише за довгих десять хвилин напруженого очікування він дозволив собі опустити важку сокиру.
Його натруджена рука, мертвою хваткою стискаючи дерев’яне топорище, почала помітно тремтіти. Це була зовсім не стареча слабкість чи тваринний страх перед переважаючими силами противника. Так проявлялася густа, пекуча ненависть до системи, яку він придушував у собі останні п’ятнадцять років.
Посунувши важкі меблі й відкривши підвал, господар скомандував відбій тривоги. Бліда й тремтяча втікачка підтвердила, що чудово впізнала моторошний голос свого головного мучителя. Ветеран не став її обманювати й чесно попередив, що злочинці неодмінно повернуться по їхні життя.
Чоловік перевів свій потемнілий, крижаний погляд на густу кромку лісу. Він пояснив, що під час розмови молодий спільник бандита безперервно витріщався на зашторене вікно. Від цих моторошних слів по спині врятованої дівчини пробіг неприємний мороз.
Намагаючись заспокоїти саму себе, вона нагадала про щільно засунуті фіранки. Однак Олексій із гіркотою визнав свій єдиний тактичний прорахунок — забутий на підвіконні посуд. На зависле в повітрі запитання про те, чи помітили вони цю вулику, колишній диверсант відповів красномовним мовчанням.
Розпечатавши брезентовий чохол армійського контейнера, господар констатував, що тікати вже надто пізно. Тепер бандити у формі не заспокояться, доки не знищать обох небажаних свідків своїх злочинів. Ошелешеній гості він наказав просто відпочивати, взявши всю прийдешню силову роботу на себе…
