З’ясувалося, що схема працювала не перший рік і не в одному районі. Богдан був лише однією з ланок, а на чолі стояли обласні постачальники, пов’язані з тією самою приватною клінікою, і посередники між ними та районами. Головний лікар Сергій Миколайович Дорошенко забезпечував прикриття на місцях: списував партії, які насправді йшли до клініки, проводив підроблені документи, попереджав про перевірки й допомагав їх зривати.
Славко перевозив вантажі. Богдан, який відповідав за постачання й був знайомий з усіма в лікарняному колі, зв’язував учасників схеми, діставав порожні флакони й стежив, щоб в амбулаторіях усе виглядало бездоганно. Лікарка мала вести свій зразковий журнал, не підозрюючи, що власною рукою створює злочинцям алібі.
Їх затримали не всіх одразу, але одного за одним. Дорошенка взяли першим, просто в кабінеті, у присутності слідчої групи. Огрядний сивий чоловік, який звик, що перед ним встають, тепер уперше сидів, поки інші стояли над ним.
Славка затримали на виїзді з району під час спроби втекти. Богдана — останнім, у домі, де він колись напоїв Олександру чаєм зі снодійним. Олександра при його затриманні не була присутня.
Вона більше не переступала порога того дому. Коли правда відкрилася, селище спершу не повірило. Людям було важко прийняти, що чоловік їхньої лікарки, свій, місцевий, якого запрошували до столу й кликали на свята, торгував безпекою дітей.
Коли докази стали відомі, селище оніміло. Жінки, які місяць тому жаліли вбитого горем Богдана, тепер не знаходили слів. Одні плакали від сорому за колишнє співчуття, інші — від запізнілого страху за дітей. Люди згадували кожне зроблене щеплення, кожен кашель і власну певність, що все йде як належить. Поступово це важке відчуття обернулося підтримкою Олександри, яку вони ледь не втратили.
Власний чоловік кинув її в лісі за те, що вона захищала дітей. Селище прийняло Олександру назад уже не просто як лікарку, а як близьку людину, за яку всі були готові стати стіною. День, коли почалася безпечна повторна вакцинація, запам’ятали надовго.
Після перевірки постачань Олександра особисто приймала справжню вакцину, звіряючи документи, номери партій, цілісність упаковки й термоіндикатори. Лікарка переглянула картки всіх дітей і склала для кожного безпечний графік повторних доз. Матері мовчки чекали своєї черги, і в цьому мовчанні було більше довіри, ніж у будь-яких словах. Леся привела Даню на огляд, тримаючи брата за руку.
Олександра уважно оглянула хлопчика й сказала, що він поступово йде на поправку. Леся подивилася на лікарку з такою довірою, що та ледь стримала сльози. Даня Левченко вижив: для грудних дітей кашлюк особливо небезпечний, а п’ятирічний хлопчик, попри тяжкі напади, зумів упоратися з хворобою.
Даня хворів довго, змучив кашлем усю родину й дуже схуд, але до весни зміцнів і знову ганяв подвір’ям. Олександра повернулася змарнілою, з першою сивиною на скронях, але не зламаною. Під її наглядом діти селища й навколишніх сіл поступово отримали потрібні повторні дози перевіреної вакцини.
Спалах кашлюку згас до літа, не забравши більше жодного життя. Але Маланку було не повернути. І цю провину, не свою, чужу, але все одно покладену на її плечі, Олександра носила в собі до кінця.
Суд почався через рік в обласному центрі. Велика зала була повна: жителі селища приїхали спільно найнятим автобусом.
Приїхали матері дітей, яким через людей на лаві підсудних під виглядом вакцини кололи підсолену воду. Приїхала Лідія, у чорній хустці, пряма, попри роки. Приїхала Наталя з Лесею.
Дівчинка стала однією з головних свідків у епізоді викрадення: саме вона знайшла Олександру й покликала допомогу. Леся трималася в залі так серйозно й тихо, що дорослі мимоволі стишували при ній голос. Приїхала й мати Маланки — мовчазна жінка з погаслими очима, яка тієї страшної ночі везла мертву доньку розбитою дорогою.
Вона сіла в першому ряду й усі засідання просиділа не ворухнувшись, дивлячись в одну точку. Від її нерухомого горя в залі було важко дихати. Обвинувачення зачитували довго.
У ньому перелічувалися підміна й незаконний обіг ліків, підроблення службових документів, шахрайство й викрадення Олександри. За кожним сухим казенним словом стояли живі люди: Маланка, якої вже не було, і її мати.
Даня, який довго й тяжко хворів. Десятки дітей, що лишилися без захисту через підміну. Експерти один за одним виходили й підтверджували висновки слідства.
Так, у флаконах був фізрозчин. Так, справжні партії пішли до приватної клініки. Так, накладні й супровідні документи були підроблені.
Так, на обкатувальному верстаті, вилученому в гаражі Бондаренка, виявили сліди тих самих флаконів. Олександра прийшла на суд…
