Лідія розуміла: довго Олександру не сховаєш. Селище — не місто, тут кожен на видноті, і рано чи пізно хтось помітить або проговориться. Діяти треба негайно і так, щоб одним ходом поставити супротивникові мат: другого ходу могло не бути.
— До місцевих не можна, — сказала Лідія, сидячи над розкладеною на столі картою району. — Ні до місцевого поліцейського, ні до районної лікарні. У Дорошенка там усе схоплено.
— Отже, обійдемо їх. Відразу в область, до тих, хто не залежить від району. І не телефоном, який можуть прослуховувати, а особисто.
— Інспектор! — згадала Олександра, підводячись на лікті. — Із управління нагляду за ліками. У мене з ним зустріч сьогодні опівдні в районному центрі. Він має приїхати.
— Ось і рішення, — Лідія вдарила долонею по столу. — Ти нікуди не виходиш, лежиш тут і приходиш до тями. Наталя поїде замість тебе машиною сусіда, об’їзною дорогою. Віддасть інспекторові теку, флешку й флакони.
— І розповість усе як є: про вакцину, журнал, напоєний снодійним чай і ліс. Нехай перевіряють.
— Не повірять, — Олександра похитала головою. — Скажуть, що все голослівно. Ми йдемо проти Дорошенка і всієї його системи. Хто повірить жінці з текою?
— А флакони? — примружилася Лідія. — А фотографії, розбіжності між місцевими накладними й центральною базою, сліди мотузки на твоїх руках? Це вже не самі слова. Нехай проводять експертизу, перевіряють бази й з’ясовують у приватної клініки, звідки в неї державні серії. Наша справа — передати докази чесним людям раніше, ніж ці нас знайдуть. Тоді їхня схема вже не встоїть.
Так і зробили. Наталя Левченко, тиха, непомітна жінка, мати хворого на кашлюк Дані й хороброї Лесі, того ж ранку виїхала із селища на старенькому позашляховику сусіда. У ногах стояла загорнута в церату картонна тека, а поруч лежала стара валіза з надписаними флаконами, обгорнутими тканиною, щоб не дзвеніли.
Вона їхала не головною дорогою, де на виїзді із селища, як на зло, товкся Славко, а дальнім об’їздом через ліс, коліями, відомими тільки місцевим мисливцям. Наталя довезла докази. Але поки позашляховик петляв між деревами, небезпека підкралася до Лідіїного дому…
