Оксана вийшла з ліфта на дванадцятому поверсі рівно о восьмій п’ятдесят п’ять. Відділ аналітики займав увесь поверх. Відкритий простір із рядами столів, скляні переговорні по периметру, у дальньому кутку кавомашина й дошка з маркерами, списана цифрами, які ніхто не стер.
Її стіл виявився біля вікна не тому, що хотіли зробити приємне, а тому, що це місце пустувало найдовше. Ірина пояснила це напередодні телефоном, коротко. Стіл третій від вікна, крайній ряд.
«Прийдете до дев’ятої, вас уведуть у курс справ». Уводив у курс Сергій Мельник, старший аналітик, тридцять років, швидкий у рухах і повільний у судженнях. Він підійшов до її столу за дві хвилини після того, як вона сіла, і насамперед подивився не на неї, а на її ноутбук.
«Свій принесла?» — спитав він. «Так. Мені сказали, що корпоративний видадуть за тиждень». «За два, — поправив він. — У нас завжди за два». Він сів на сусідній стілець без запрошення.
«То ти та сама». «Яка?» «Яку сам Левченко взяв». Востаннє він особисто брав людину в аналітику три роки тому.
І то це був Ігор, а Ігор — племінник Черненка з ради директорів. «Я не племінниця Черненка», — сказала Оксана. «Це я вже зрозумів».
Сергій вивчав її без особливої ворожості, радше з професійною цікавістю. «Завдання тобі прийдуть на корпоративну пошту». «Доступ уже має бути».
«Перші два тижні. Аналітика за поточними позиціями. Нічого складного».
«Потім побачимо». «„Побачимо“ — це хто вирішує?» «Левченко», — сказав Сергій просто.
«Тут усе вирішує Левченко». Він пішов. Оксана відкрила ноутбук.
Корпоративна пошта справді працювала. Листів було три. Перший, вітальний, від кадрової служби, із вкладеним регламентом на 42 сторінках.
Другий, від Ірини, — список внутрішніх контактів. Третій, від Левченка. Без теми.
Один рядок: «До п’ятниці — порівняльний аналіз боргового навантаження за вісьмома компаніями портфеля. Методологію обґрунтуйте».
Оксана подивилася на дату. Сьогодні понеділок. До п’ятниці — чотири дні.
Вона відкрила вкладення. Вісім компаній, по три роки фінансової звітності по кожній. Щонайменше 300 сторінок даних сумарно.
Нормальний аналітик зі стажем робив таке за тиждень. Вона закрила листа й пішла до кавомашини. Колег у відділі було 11 осіб.
За той час, поки вона йшла до кавомашини й назад, на неї подивилися восьмеро з них. Ніхто не привітався першим, окрім дівчини на ім’я Ольга, яка сиділа через два ряди й коротко кивнула. Оксана кивнула у відповідь.
До обіду вона вже розібрала структуру даних за чотирма компаніями з восьми. До кінця дня — за шістьма. На сьомій вона спіткнулася.
У звітності однієї з дочірніх структур не сходився баланс за позаминулий рік. Розбіжність була невеликою — близько двох мільйонів. Але методологічно це означало, що або дані неповні, або хтось перекладав зобов’язання між рядками.
Вона написала на внутрішню адресу фінансового відділу запит на уточнення первинних даних. Відповідь надійшла за 40 хвилин. Дані правильні, уточнень не потребують.
Оксана перечитала відповідь, потім знову подивилася в цифри. Потім написала другий запит, конкретніший, із зазначенням рядків і розбіжністю до копійки. Відповідь надійшла швидше.
«Зверніться до свого керівника». Сергій Мельник, якому вона переслала листування, прочитав його й знизав плечима. «Це „Альфа-Буд“. Там завжди так. Не чіпай, вписуй як є». «Якщо я впишу як є, аналіз буде некоректним», — сказала Оксана.
«Аналіз буде прийнятий, — відповів Сергій. — Це різні речі». Вона нічого не сказала.
Повернулася до столу й продовжила працювати. Розбіжність вона позначила окремою приміткою в таблиці, червоним, із вказівкою на невідповідність і неможливість верифікації даних. У вівторок вона здала чернетку за 7 компаніями.
Щодо восьмої компанії, «Альфа-Буду», Оксана додала окрему сторінку з поясненням, чому повноцінний аналіз неможливий без уточнення вихідних даних, і запропонувала два варіанти: працювати із застереженням або запросити первинну документацію безпосередньо. У середу вранці надійшов лист від Левченка. Знову без теми.
Два рядки. «Зайдіть об 11-й рівно. Візьміть розрахунки по „Альфа-Буду“…»
