Я запитала, заради чого він узагалі затіяв підпал. Богдан заплющив очі й зізнався в боргах через спортивні ставки. Він заборгував п’ятнадцять мільйонів, більше не давав собі ради з виплатами і отримував погрози від тих, хто вимагав повернути борг. За його словами, вони обіцяли дістатися не лише до нього, а й до мене з Назаром.
Страховка могла принести двадцять мільйонів. Богдан розраховував погасити борг, а на решту купити інше житло і почати з нами нове життя. Він вимовляв це так, ніби уявляв розумний сімейний план, а не злочин, здатний залишити нас без дому або життя. У його логіці майно вже було обміняне на порятунок від кредиторів, а моєї згоди навіть не вимагалося.
— А якби ми були вдома? — запитала я. — Якби повернулися раніше або взагалі не поїхали до магазину?
Чоловік розгублено повторив, що ми завжди їздимо одним маршрутом. Мати мала перед підпалом перевірити, що нашої машини немає біля будинку і ми не повернулися. Але того ранку ми взагалі не під’їжджали до дому, тому відсутність автомобіля нічого не доводила. Лариса Павлівна могла вирішити, що ми вже в гіпермаркеті, або просто не стала чекати. У будь-якому разі їхня ретельно прорахована схема не містила головного — справжньої гарантії нашої безпеки.
Його пояснення не заспокоювало, а лише відкривало глибину зради. Богдан знав, що мати поїде до будинку і влаштує пожежу, однак уранці сидів поруч із нами в машині, дивився в телефон і нічим себе не виказав. Він бачив Назара, чув мій голос і все одно дозволив плану початися. Буденність тієї поїздки тепер здавалася моторошною: за кожною знайомою дрібницею ховався злочинний розрахунок, а ми, ті, кого він нібито збирався «врятувати», залишалися його сліпою частиною.
Я уявила інший варіант ранку. Ми заїжджаємо додому по щось забуте або повертаємося з магазину раніше, ніж звичайно. Вогонь на той час охоплює перший поверх, дим відрізає вихід, а людина, яка обіцяла нас захищати, спокійно сидить в офісі й забезпечує собі алібі. Навіть якщо Богдан не планував нашої смерті, він погодився ризикнути нею заради грошей.
Поліцейські повели його далі. Чоловік іще раз озирнувся, ніби сподіваючись побачити в моєму обличчі розуміння. Але я дивилася на незнайомця. Найстрашнішим було не зізнання в боргах і навіть не сума страховки, а його впевненість, що звички дружини й дитини можна використати як надійну частину злочинного розкладу…
