Життя без прикрасКоли вдалині нарешті з’явилися фари, Оксана відчула, як у неї знову ослабли ноги. Приїхали поліція й швидка допомога. Люди вийшли з машин обережно, відразу помітивши Грая. Один із медиків зупинився на відстані, поки Оксана не поклала долоню вовкові на загривок.
— Він не зачепить, якщо до мене не підходити різко, — втомлено сказала вона. — Я його втримаю.
Місцевий поліцейський уважно вислухав її пояснення, оглянув позашляховик, кинуті палиці, сліди на траві, розірваний одяг. Нападників розвели в різні боки, медики зайнялися ранами. Один із чоловіків уже не був таким сміливим: мовчав, ховав очі й здригався від кожного руху сірого звіра.
— Тут усе доволі ясно, — сказав поліцейський, роблячи записи. — Дорогу перекрили, були п’яні, діяли разом. Один із них раніше судимий. Наміри, судячи з усього, були очевидні.
Він подивився на Оксану уважніше й уже м’якше додав:
— Вам дуже пощастило, що поруч опинився такий захисник.
Оксана опустила погляд на Грая. Вовк сидів біля її ноги, ніби звичайний супутник після довгої прогулянки, тільки очі його й далі стежили за чужими людьми.
— Він не просто захисник, — тихо сказала вона. — Він свій.
Поліцейський помовчав, потім усе ж спитав:
— Перепрошую, не можу не уточнити. Як ви взагалі приручили вовка? І як він так слухається? Це ж не собака.
Оксана провела рукою по сірій шерсті. Цей звичний рух допоміг їй втриматися й не зірватися.
— Ми знайшли його зовсім маленьким, — сказала вона. — Я тоді з чоловіком ходила до лісу по гриби й ягоди. Він сидів біля матері. Вона вже була мертва, а він вив і не йшов. Було видно, що давно без їжі й води. Слабкий, худий, майже без сил.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.