На провокаційні запитання гордих сидільців, чи не «западло» злодієві в законі махати мітлою, Вася незворушно відповідав, що літати він іще не навчився. Діамант логічно міркував, що раз уже він сам щодня ходить цією підлогою, то й прибирати за собою далі буде без зайвих нарікань. А ще Діамант завжди возив із собою тюремними пересилками й колоніями вельми важку сумку.
Усередині цієї об’ємної торби був не цінний у зоні харч чи сигарети, а виключно книжки відомих класиків, яких так шанував Бабушкін. Володимир сам постійно їх перечитував і, не скуплячись, давав ознайомитися нудьгуючим співкамерникам, для яких основною розвагою були лише азартні картярські ігри. Попри всю свою зовнішню безневинність та інтелігентність, авторитет Бабушкін мав у будь-якій зоні абсолютно беззаперечний.
Усі накопичені спірні питання арештантів досвідчений законник вирішував максимально швидко й безапеляційно. Наприклад, під час його тривалого перебування у великій міській пересильній тюрмі між двома агресивними в’язнями виник серйозний конфлікт. Зеки грали один з одним у карти, і після завершення напруженої партії кожен із них почав гаряче стверджувати, що переміг саме він.
У результаті обидва шулери стали нахабно вимагати від опонента виплатити велику суму грошей як виграш. Слово за слово виникла масштабна сварка, до якої швидко долучилися решта співкамерників, діставши заточки й приготувавшись до кривавого бою. У цей критичний момент зі свого спального місця неквапно підвівся Вася Діамант і впевнено став просто між опонентами.
Злодій жорстко заявив, що обидва сперечальники тепер зобов’язані внести до злодійського общака солідний штраф, а брати карти до рук їм віднині категорично заборонялося. На цьому справедливому вердикті конфлікт було миттєво вичерпано, адже заперечити такому впливовому авторитетові ніхто з присутніх не наважився. Завдяки своєму колосальному впливу Діамант міг буквально одним клацанням пальців спровокувати масовий бунт серед ув’язнених.
Ця унікальна організаторська здатність зрештою зіграла зі старим злодієм дуже злий жарт. У середині 80-х років, коли Бабушкін перебував у виправній установі суворого режиму у віддаленому лісовому селищі, його раптово помістили до камери-одиночки. У відповідь на ізоляцію лідера в колонії миттєво спалахнув лютий і неконтрольований бунт.
Керівництво цієї зразкової зони, що перебувала під повним контролем тюремників, а не криміналітету, було змушене принизливо звернутися до Бабушкіна з проханням утихомирити своїх підопічних. Однак принциповий законник навідріз відмовився допомагати адміністрації в придушенні справедливого обурення арештантів. Після цього демаршу згори було ухвалено жорстке рішення відправити непокірного злодія до сумнозвісної своїми катівськими порядками спецколонії «Білий Лебідь»…
