Під силою постійних погроз він вимагає від бригадирів через підставних осіб приписувати собі фіктивні обсяги виконаних робіт. Якось в одній із виправно-трудових колоній стався вельми пам’ятний діалог між високопоставленим керівником установи та Васею Діамантом. Одного дня Бабушкін навідріз відмовився підкорятися жорсткій вимозі конвоїрів вийти з камери.
Дізнавшись про нечувану подію, начальник колонії не полінувався особисто прийти до бунтівного в’язня й з порога заходився кричати, вимагаючи пояснень непокорі. На істерику полковника Діамант спокійно відповів, що той лише призначений керувати колонією, а справжнім господарем становища тут є злодій, після чого тюремник квапливо пішов без зайвих слів. Бунтівний Діамант частенько відмовлявся не лише виходити за наказом, а й заходити до нових для нього камер.
Таке траплялося щоразу, коли законник дізнавався, що всередині вже утримуються арештанти, які співпрацюють з адміністрацією. Свої відмовні пояснювальні він завжди писав нехитро, використовуючи гранично просту, позбавлену будь-якого пафосу канцелярську мову. В офіційних паперах Бабушкін узагалі часто представлявся й підписувався своїм вигаданим псевдонімом — Іванов.
За деякими даними, таким неочевидним способом Вася Діамант підкреслював шану до предків-законників зі старовинної касти злочинців, яку називали «Іванами». Згідно з популярною легендою, до лав цього привілейованого співтовариства могли увійти лише волоцюги, досвідчені злодії та розбійники, безповоротно втрачені для пристойного суспільства. Важливим пунктом суворих правил цього закритого кримінального співтовариства була цілковита відсутність у людини будь-яких документів.
Під час будь-якого затримання член групи завжди монотонно представлявся правоохоронцям просто Іваном Івановим. Примітно, що співкамерники Діаманта завжди характеризували його як неймовірно спокійну й тиху людину, яка ніколи не дозволяла собі лаятися матом у присутності своїх. За спогадами сидільців одного зі слідчих ізоляторів у 1983 році, один арештант-іноземець постійно плутався й називав Бабушкіна алмазом.
«Який я тобі алмаз? Діамант, чорт ти немісцевий!» — щоразу беззлобно й у винятково жартівливій формі поправляв його Вася. Та й зовні цей інтелігентний чоловік аж ніяк не справляв враження небезпечного матерого злочинця. Авторитет мав доволі щуплу статуру й масивні окуляри в роговій оправі з товстелезними біфокальними скельцями.
Через великі проблеми із зором Володимирові навіть знадобилася серйозна операція, яку успішно провели кваліфіковані лікарі просто в тюремному шпиталі. Потрапляючи до нової компанії співкамерників, ніхто спершу не здогадувався про статус скромного сидільця, сприймаючи його за дрібного шахрая або економічного злочинця. На відміну від багатьох колег по цеху, Бабушкін зовсім не мав побутових забобонів і міг запросто взяти віник, щоб підмести підлогу в камері…
