Думаєш, я тебе пальцем не торкну, бо ти здогадався?» «Я не здогадався», — Кирило зняв окуляри й почав протирати їх знову. «Я знаю.
Я пам’ятаю ваше обличчя. Два роки тому. Ви були в охороні під час перевезення готівки банку «Централ».
Я тоді складав маршрут. Ви були лейтенантом. Валерій Ігнатьєв.
Вас звільнили заднім числом за перевищення повноважень, коли зникла сумка з грошима». Кирило надягнув окуляри й подивився на Людожера вже без страху. «Але гроші взяли не ви.
Їх узяв начальник конвою. А вас зробили крайнім». У камері стало так тихо, що було чути, як капає вода в іржавому умивальнику.
Людожер зробив крок назад. У його очах, звиклих навіювати жах, промайнуло щось інше. Розгубленість.
Як в актора, який забув текст, бо глядач із зали раптом вийшов на сцену й почав читати його роль. «Звідки ти…» — почав він, але урвався. «Я ж сказав».
Кирило слабо всміхнувся самими кутиками губ. «Я працював із даними. А люди — це теж дані.
Просто в них кодування складніше». Штопор підняв заточку з підлоги. Він дивився на Людожера з підозрою.
«Валеро, це правда? Ти мусор, чи що?» Людожер повільно повернув голову до Штопора.
«Заткнись!» — рикнув він. «Інакше я тобі цей інструмент у горлянку заб’ю». Він знову повернувся до Кирила.
Тепер у його погляді не було презирства. Була ненависть і осторога. «Ти багато базікаєш, студенте», — тихо сказав Людожер.
«Занадто багато. У нас ще сорок хвилин. І за цей час я виб’ю з тебе не тільки паролі, а й цю дур».
Він схопив Кирила за волосся й різко смикнув його голову назад, відкриваючи горло. «Штопоре! Тягни стілець!» — рявкнув він. «Гратимемо в стоматолога!»
Кирило дивився в стелю. Він відчував біль у коренях волосся, відчував запах тютюну на пальцях ката. Але його пульс лишався рівним.
Він розкрив перший шар захисту. Людожер більше не був монолітом. Він був вразливою системою з багами.
А з багами Кирило вмів працювати краще за все. «Ви можете мене бити», — прохрипів Кирило, дивлячись у перевернуте обличчя Людожера. «Але начальник тюрми, який вас сюди посадив, він же вам не скостить строк.
Він вас тут і поховає. Як свідка». Рука Людожера здригнулася.
У цю мить Кирило зрозумів. Він намацав клавішу Enter. Лишалося тільки натиснути.
«Стілець», — повторив Людожер, не відпускаючи волосся Кирила. Штопор метнувся до кутка. Схопив важкий дерев’яний табурет, приварений до підлоги у звичайних камерах.
Але тут, у прес-хаті, меблі були мобільні. Це був інструмент. Він із гуркотом поставив табурет перед Кирилом.
Очі Штопора блищали нездоровим гарячковим блиском. У нього починалася ломка. І адреналін від передчуття чужого болю був єдиним доступним наркотиком.
«Сідай», — Людожер штовхнув Кирила. Кирило впав на сидіння. Його руки тремтіли, коліна підгиналися.
Фізіологія брала своє. Тіло боялося болю. Але розум, замкнений у черепній коробці, продовжував працювати з холодною, відстороненою чіткістю, мов процесор у системному блоці, що перегрівається.
Штопор підскочив до нього впритул. Від нього тхнуло кислим потом і гниллю. У його руці танцювала алюмінієва ложка, держак якої був заточений об бетонну підлогу до гостроти бритви.
«Ну що, Валеро?» — Штопор облизав пересохлі губи. «З чого почнемо? З вух?
Чи одразу око поправимо, щоб краще бачив?» Він приставив вістря до лівого ока Кирила. Метал холодив шкіру нижньої повіки.
Кирило завмер, боячись кліпнути. «Паролі!» — глухо сказав Людожер, стоячи за спиною Кирила й поклавши важкі долоні йому на плечі. «Де сервер?
Де ключі й шифрування? Начальник чекає». «Я… я не пам’ятаю…» — прошепотів Кирило.
«Не пам’ятаєш?» — Штопор хихикнув і злегка натиснув. Гострий біль кольнув шкіру. Тепла крапля крові побігла по щоці.
«А так…» — почав Штопор. «Кривов Семен Ілліч!» — раптом голосно й чітко промовив Кирило. Рука із заточкою сіпнулася, але не вдарила. Штопор завмер.
«Що?» — він кліпнув, ніби його розбудили. «1975 року народження», — продовжив Кирило, дивлячись просто в розширені зіниці психопата.
«Прописаний. Вулиця Центральна, будинок 12, квартира 5. Живеш із матір’ю — Кривовою Ніною Петрівною, пенсіонеркою».
Штопор відсахнувся, як від вогню. Заточка описала дугу в повітрі. «Ти… ти що мелеш?
