Олеся відклала коробочку з булавками й вичікувально подивилася на замовницю.
— Знову конфлікт?
— Уже не один. Лариса Петрівна поводиться в будівлі як повновладна господиня. Ціни підняла так, що постійні клієнтки перестали до неї ходити. Просту водоростеву маску пропонує мало не як коштовну процедуру. Це її вибір, я в чужий прайс не втручаюся. Але вона грубить моїм працівникам і відлякує людей.
Марина зняла жакет, акуратно поклала його на диванчик і вела далі:
— Нещодавно в підвалі потекла труба. Сантехніки прийшли усувати аварію, а вона зажадала від них бахіли, бо вони нібито псують атмосферу салону. Уявляєш: труба ллє, люди по воді ходять, а її хвилює аура! Відгуки про кабінет один гірший за інший. Інші орендарі вже питають, чому я досі не розірвала з нею договір.
Олеся зняла з рукава останню булавку. Скарги її не здивували. Свекруха давно сприймала пільгову оренду як привілей, що належить їй по праву.
— Я спробую з нею поговорити. Може, вона хоча б стримає тон.
— Поговори, — кивнула Марина. — Але чесно скажу: на це приміщення є охочі. Рік тому я вже збиралася розірвати договір і зупинилася лише з поваги до тебе. Моє терпіння теж колись урветься.
Увечері Олеся приготувала вечерю й дочекалася чоловіка. Максим з’явився пізно, з перекошеною краваткою й утомленим обличчям. Він сів за стіл, не привітавшись, і почав без апетиту колупати виделкою макарони.
— Сьогодні Марина знову скаржилася на твою матір, — почала Олеся. — У кабінеті майже немає клієнтів, персоналові будівлі вона хамить. Якщо нічого не зміниться, оренду розірвуть.
Виделка з брязкотом ударилася об тарілку. Барс, що дрімав біля батареї, роздратовано повів вухом.
— Звісно, знову твоя Марина! — спалахнув Максим. — Дріб’язкова торговка прискіпується до успішної жінки. У мами елітний заклад, вона не зобов’язана догоджати кожному прибиральникові.
— Який же він успішний, якщо там цілими днями порожньо? За рахунок чого кабінет узагалі існує?
На це пряме запитання чоловік не відповів. Він лише відвів очі й почав відбивати пальцями нерівний ритм по краю столу…
