Богдан вдавився вигуком і витріщився на матір.
Оксана завмерла біля мийки, приголомшена тим, що свекруха справді заступилася за неї.
— Чого витріщився? — Свекруха повільно підвелася зі стільця. Вона раптом здалася Оксані величезною. — Ти на дружину голос вирішив підвищити? Ану ж бо давай розберемо ситуацію. Дружина варить суп із того, що є в домі. Дім, я бачу, не ломиться від припасів. Холодильник порожній. Зате в кутку припадає пилом якась світна хріновина за тридцять тисяч.
— Мамо, це для клімату! — пискнув Богдан.
— Клімат у сім’ї зіпсував ти, розумнику! — гаркнула мати.
Та так, що в Богдана затремтіли коліна.
— І якого біса ти взагалі цю осетрину замовляв, якщо в тебе за душею ні гроша?
Богдан позадкував до стіни.
— Ну, я ж хотів, щоб усе красиво. Для тебе свято.
— Свято він мені влаштувати вирішив. Чужим гаманцем?
Лідія Степанівна почала розпаковувати контейнери, зриваючи фольгу. Запах риби заповнив кухню.
— Ти, лоб здоровий, привів мене в дім, де дружина копійки рахує. І бенкет вирішив влаштувати за її рахунок. А коли не вийшло, призначив винною? Та ти паразит, Богданчику, звичайнісінький паразит!
Оксана завмерла біля мийки, старанно ховаючи усмішку. Усередині розливалося тепле, тріумфальне відчуття. Це був абсолютний, чистий тріумф справедливості.
— Мамо, ти не розумієш, вона просто… — спробував захищатися чоловік.
— Я все розумію, — відрізала свекруха. — Я тебе чоловіком виховувала? Так, видно, схибила. Ти не чоловік, синочку, ти дитя нерозумне. Мені сусідка знизу все розповіла, поки я на лавці присіла з дороги. Про твої щоденні посилки та про забавки дорослого лоба. Вертольотики, значить, у чужі вікна запускаєш. Гоночними машинками з пульта керуєш. Оксано, бери тарілку, сідай до столу.
Оксана слухняно сіла. Лідія Степанівна вправно поділила величезний шматок запашної запеченої осетрини навпіл. Одну половину поклала невістці, другу — собі. Зверху щедро полила тартаром. Салати теж поділила на дві порції.
Богдан, ковтаючи слину, несміливо посунувся до столу. Пахло так смачно, що зводило шлунок. Він потягнувся рукою до контейнера з креветками. Одразу ж пролунав дзвінкий ляп ложкою по пальцях.
— Ай! — Богдан смикнув руку й ображено подивився на матір.
— Цю їжу куплено на мої пенсійні гроші, — незворушно повідомила Лідія Степанівна. — Пригощаю, кого вважаю за потрібне.
— А мені що їсти? — засмучено спитав він…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
