— Суп їж. Чудовий суп, до речі. Ти в дитинстві такий любив. А ми з невісткою осетриною побалуємося. Їж, Оксано, їж. Тобі сили потрібні. Он як схудла поруч із цим.
Того вечора на кухні панувала ідилія. Оксана й Лідія Степанівна мирно розмовляли. Свекруха розповідала, як ганяла свого покійного чоловіка качалкою, коли той спробував програти аванс у лотерею, і як швидко він став шовковим після того, як місяць харчувався перловкою без масла.
Оксана, сміючись, підкладала під стіл жирні шматочки риби Мурчикові, який дякував так голосно, що заглушав гул старого холодильника. Богдан сидів у кутку на табуреті й мовчки сьорбав захололий суп. Він почувався найнещаснішою людиною на землі.
Наступного ранку, в неділю, рівно о сьомій Лідія Степанівна постукала у двері спальні.
— Богданчику, підйом!
Сонний і пом’ятий Богдан вивалився в коридор. Перед ним стояла вдягнена мати. У руках у неї була порожня картата сумка.
— Отже так! — Свекруха дістала з кишені блокнот і ручку. Вирвала аркуш і написала: «8550». — Це твій борг мені за вчорашній цирк. Повернеш із найближчої зарплати. І тільки спробуй у дружини взяти. Я приїду й запхаю чергову іграшку тобі знаєш куди. Це перше.
Вона сунула аркуш у руки приголомшеному синові.
— Друге. Ось тобі 5000. Строго в борг.
Вона вклала йому в долоню купюру.
— І що мені з цим робити? — не зрозумів Богдан…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
