— Та відійди ти! Не бачиш, мама голодна приїхала? — прошипів чоловік і звичним жестом запустив руку в Оксанину сумку. Але його пальці провалилися в порожнечу. Лише на самому дні сиротливо зашурхотів чек із магазину.
Богдан почервонів. На тумбочку полетіли помади, ключі, пачка серветок.
— Де картка? — зловісним шепотом кинув він. — Оксано, не ганьби мене. Перекинь тоді гроші. Ти ж учора зарплату отримала.
Оксана схрестила руки на грудях.
— Я ганьблю? Богдане, ти при своєму розумі? Ти замовив бенкет на суму, якої вистачило б на продукти на тиждень. У мене немає таких грошей на забаганки. Я відкладаю на пральну машину, бо наша скоро стіну до сусідів проломить. Плати сам.
Кур’єр, зрозумівши, що зараз перед ним розігрується драма, перестав усміхатися. Червонощокий студент миттю перетворився на суворого збирача данини.
— Так, шановний, оплата буде? — Він грізно посунув пакети до себе.
— Одну секундочку, друже, — залепетав Богдан, вкриваючись потом. — Зараз дружина оплатить. Оксано, ну припини цей цирк. Що мама подумає?
— Вона подумає, що її син — ідіот, який живе не за статками, — холоднокровно відрізала Оксана. — Кур’єре, забирайте рибу, оплати не буде.
— Ні. Куди я її заберу? — гаркнув доставник, насуваючись на Богдана горою в жовтому нейлоні. — Риба гаряча. Її вже приготували під замовлення. Назад на кухню її не приймуть, це списання. Якщо не оплатите, я поліцію викличу за фактом шахрайства. Замовили — платіть. Мені через вас штраф отримувати?
Мурчик при слові «поліція» тактовно відсунувся вбік до кігтеточки, вирішивши не брати участі в розбірках.
Богдан запанікував. Він схопив дружину за лікоть.
— Оксанко, ти що робиш? Дай гроші. Віддам я. Із наступної зарплати віддам.
— Брешеш. — Оксана струсила його руку. — Твоя наступна зарплата піде на тостер, що розмовляє, або радіокеровані шкарпетки. Не дам.
— Викликаю наряд, — буденно повідомив кур’єр, демонстративно набираючи номер екстреної служби.
Температура в передпокої розжарилася до межі. Богдан психував, бурмочучи прокльони. Оксана стояла, мов скеля, спостерігаючи за всім із легкою часткою наукового інтересу.
У цей момент двері до кухні відчинилися. У передпокій плавно, наче важкий криголам, впливла Лідія Степанівна. Свекруха мовчки оцінила диспозицію. Ковзнула поглядом по габаритах кур’єра, оглянула пакети, з яких стирчали фольговані боки контейнерів. Перевела важкий погляд на побагровілого Богдана, який зіщулився біля вішалки…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
