Життя без прикрасТреба було рятувати обличчя. Як це так? Приїхала рідна мати, а він, єдиний син, годує її пісним супом. Який сором! Який удар по його чоловічому его!
— Ні, мамо, ніякого супу. — Богдан рішуче виставив руку вперед. — Ти з дороги. Втомилася. Я зараз усе влаштую. У нас тут ресторан недалеко, «Морська імперія». Там такі морепродукти — пальчики оближеш. Зараз усе замовлю.
Він театрально розвернувся й пішов до кімнати.
Оксана знизала плечима, налила свекрусі тарілку супу. Нарізала шматками чорний хліб.
— Їжте, Лідіє Степанівно, сьогодні варила.
— Дякую, доню. А кіт у вас нічого, справний? — Свекруха кивнула на Мурчика, який зістрибнув із холодильника й терся об її ногу.
— Мурчик хороший, розумний. На відміну від декого, чужих грошей не просить, — рівним тоном зауважила Оксана.
Лідія Степанівна змінила тему, почавши розповідати про погоду, про сусідку Галину, у якої кури перестали нестися, і про розсаду помідорів.
Оксана слухала, кивала, а сама прикидала, на які гроші Богдан зібрався замовляти бенкет. Учора в нього на картці лишалося 300. Невже кредит узяв? Або…
Вона згадала, як залишила свою коричневу замшеву сумку на пуфику в передпокої. У тій сумці лежала її друга, нова картка для заначки. Оксана насупилася. Богдан не знав ПІН-коду, зате дані для онлайн-замовлення вбити міг легко, якщо картка потрапить йому до рук.
— Я на хвилинку. — Оксана вислизнула з кухні, забрала картку із сумки й переклала її до іншої кишені джинсів.
Тим часом у спальні Богдан судомно гортав меню в застосунку доставки.
Так, осетрина, запечена з травами. 1800 за порцію. Три порції.
Гуляти так гуляти. Салат із креветками, грінки, часниковий соус тартар. Разом із доставкою — 8550.
Кнопка «Замовити». Оплата планувалася при отриманні через термінал. Він же хотів блиснути перед мамою. Мовляв, сам зустрічаю, сам картку прикладаю.
Минуло сорок хвилин. Лідія Степанівна з’їла суп і похвалила його, що стало для Оксани великою несподіванкою, а потім узялася мити тарілку.
— Залиште, я сама. — Невістка заметушилася.
— Дурниці, у мене руки не відваляться, — кинула свекруха.
І тут у домофон подзвонили. Богдан вилетів із кімнати з такою швидкістю, ніби його підкинуло катапультою.
— Я відчиню! Це доставка. Мамо, Оксано, ідіть у кімнату готувати стіл. Зараз буде сюрприз! — кричав він, натискаючи кнопку домофона.
За три хвилини у двері постукали.
Оксана, витираючи руки рушником, вийшла в коридор. Їй було до смерті цікаво, на які шиші цей фокусник замовив їжу.
На порозі стояв здоровезний червонощокий кур’єр у жовтій куртці. На спині в нього висів квадратний термокороб, від якого йшов запаморочливий аромат. Запах був такої сили, що Мурчик, який спав на холодильнику, миттю телепортувався до передпокою й сів біля ніг кур’єра, віддано дивлячись тому в очі.
— Доставка з ресторану «Морська імперія», — басом відрапортував кур’єр, вивантажуючи на тумбочку три важкі пакети з фірмовими логотипами. — Осетрина «Царська». Три порції. Салати. З вас 8550. Оплата карткою.
Оксана перевела погляд на чоловіка. Богдан прибрав недбалу позу, засунувши руки в кишені домашніх штанів.
— Оксаночко, оплати, га! — кинув він. — А то в мене на картці, де основна сума, ліміт перевищено. Дай свою.
Оксана подивилася на жовту куртку кур’єра, потім на пакети.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.