Треба було рятувати обличчя. Як це так? Приїхала рідна мати, а він, єдиний син, годує її пісним супом. Який сором! Який удар по його чоловічому его!
— Ні, мамо, ніякого супу. — Богдан рішуче виставив руку вперед. — Ти з дороги. Втомилася. Я зараз усе влаштую. У нас тут ресторан недалеко, «Морська імперія». Там такі морепродукти — пальчики оближеш. Зараз усе замовлю.
Він театрально розвернувся й пішов до кімнати.
Оксана знизала плечима, налила свекрусі тарілку супу. Нарізала шматками чорний хліб.
— Їжте, Лідіє Степанівно, сьогодні варила.
— Дякую, доню. А кіт у вас нічого, справний? — Свекруха кивнула на Мурчика, який зістрибнув із холодильника й терся об її ногу.
— Мурчик хороший, розумний. На відміну від декого, чужих грошей не просить, — рівним тоном зауважила Оксана.
Лідія Степанівна змінила тему, почавши розповідати про погоду, про сусідку Галину, у якої кури перестали нестися, і про розсаду помідорів.
Оксана слухала, кивала, а сама прикидала, на які гроші Богдан зібрався замовляти бенкет. Учора в нього на картці лишалося 300. Невже кредит узяв? Або…
Вона згадала, як залишила свою коричневу замшеву сумку на пуфику в передпокої. У тій сумці лежала її друга, нова картка для заначки. Оксана насупилася. Богдан не знав ПІН-коду, зате дані для онлайн-замовлення вбити міг легко, якщо картка потрапить йому до рук.
— Я на хвилинку. — Оксана вислизнула з кухні, забрала картку із сумки й переклала її до іншої кишені джинсів.
Тим часом у спальні Богдан судомно гортав меню в застосунку доставки.
Так, осетрина, запечена з травами. 1800 за порцію. Три порції.
Гуляти так гуляти. Салат із креветками, грінки, часниковий соус тартар. Разом із доставкою — 8550.
Кнопка «Замовити». Оплата планувалася при отриманні через термінал. Він же хотів блиснути перед мамою. Мовляв, сам зустрічаю, сам картку прикладаю.
Минуло сорок хвилин. Лідія Степанівна з’їла суп і похвалила його, що стало для Оксани великою несподіванкою, а потім узялася мити тарілку.
— Залиште, я сама. — Невістка заметушилася.
— Дурниці, у мене руки не відваляться, — кинула свекруха.
І тут у домофон подзвонили. Богдан вилетів із кімнати з такою швидкістю, ніби його підкинуло катапультою.
— Я відчиню! Це доставка. Мамо, Оксано, ідіть у кімнату готувати стіл. Зараз буде сюрприз! — кричав він, натискаючи кнопку домофона.
За три хвилини у двері постукали.
Оксана, витираючи руки рушником, вийшла в коридор. Їй було до смерті цікаво, на які шиші цей фокусник замовив їжу.
На порозі стояв здоровезний червонощокий кур’єр у жовтій куртці. На спині в нього висів квадратний термокороб, від якого йшов запаморочливий аромат. Запах був такої сили, що Мурчик, який спав на холодильнику, миттю телепортувався до передпокою й сів біля ніг кур’єра, віддано дивлячись тому в очі.
— Доставка з ресторану «Морська імперія», — басом відрапортував кур’єр, вивантажуючи на тумбочку три важкі пакети з фірмовими логотипами. — Осетрина «Царська». Три порції. Салати. З вас 8550. Оплата карткою.
Оксана перевела погляд на чоловіка. Богдан прибрав недбалу позу, засунувши руки в кишені домашніх штанів.
— Оксаночко, оплати, га! — кинув він. — А то в мене на картці, де основна сума, ліміт перевищено. Дай свою.
Оксана подивилася на жовту куртку кур’єра, потім на пакети.
— Ніякої осетрини я не замовляла, — заявила вона, дивлячись на чоловіка абсолютно незворушним поглядом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
