Подзвонити мамі було найважче. Я замкнулася у ванній, увімкнула воду, щоб Богдан не чув, і набрала номер. Гудки тягнулися нестерпно довго.
На тлі заграла музика, почулися голоси родичів.
— Оксаночко, доню, ти вже на вокзалі? — Голос мами був радісний, метушливий. — А я тут родичів зустрічаю. Дядько Вітя приїхав.
— Мамо. — Я щільніше притиснула телефон до вуха. — Мамо, я не приїду.
На тому кінці запала тиша. Музика здалася нестерпно гучною.
— Що сталося? Захворіла? Богдан?
— У Лідії Степанівни гіпертонічний криз. Швидка була. Богдан іде на роботу. Її не можна залишати саму. Лікарі сказали, що в неї передінсультний стан.
Мама важко зітхнула. У цьому зітханні не було злості, лише безмежна звична втома.
— Зрозуміло. Ну що ж поробиш, доню. Якщо стан передінсультний, звісно, треба залишитися. Не чужі ж люди. Ми тут самі впораємося. Ти, головне, не засмучуйся, чуєш? Здоров’я важливіше.
Ми поговорили ще хвилину. Я скинула виклик, поклала телефон на край умивальника й подивилася в дзеркало. Очі почервоніли.
Я вмилася холодною водою, витерла обличчя жорстким рушником і вийшла з ванної. Богдан уже вдягнувся. Він стояв у передпокої, зав’язуючи шнурки.
— Я подзвонила мамі. Я залишаюся.
Він навіть не підвів голови.
— От і правильно. Хоч крапля здорового глузду має бути. Таблетки на столі. Тиск міряй кожні три години. Звари щось легке, дієтичне. Увечері буду.
Грюкнули вхідні двері. Я залишилася сама стояти в коридорі. У кімнаті свекрухи були щільно засунуті штори…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
