— Привіт, Лен. — Голос його звучав тихо, без колишніх верескливих нот. — Це тобі.
— Дякую.
Лена взяла букет і кивнула на пакети:
— А це чиї внески?
— Мої, — швидко відповів Богдан, і щоки його почервоніли не від засмаги, а від сорому. — На заощаджені гроші купив. Тобто на свої. Я сам усе розберу, ти не чіпай. Пакети важкі.
Батьки попрощалися з Леною, відмовилися від чаю, послалися на те, що їм треба відпочити від будівельно-педагогічних робіт, і поїхали.
Лена зачинила двері й пішла на кухню. Богдан уже був там і з неймовірною, майже лячною акуратністю діставав продукти з пакетів.
Він не просто складав продукти в холодильник, а ретельно розставляв баночки етикетками вперед, розкладав овочі по ящиках і дбайливо пакував фрукти в контейнери. Лена стояла, роззявивши рота, боячись злякати цю мить.
Закінчивши з продуктами, Богдан повернувся до мийки, де з ранку лежала пара немитих Лениних чашок. Він увімкнув воду, взяв губку й сам, без жодного прохання, почав мити посуд. Лена присіла за стіл, спостерігаючи за цією фантастичною картиною.
Богдан витер руки рушником, підійшов до неї, присів навпочіпки біля її стільця й зі щирим благоговінням прошепотів:
— Леночко, ти просто не знаєш, що там на дачі було. Я цеглу клав, я лопатою землю перевертав за тарілку супу. Я все зрозумів. Я був повним ідіотом зі своїми уявленнями про сімейний бюджет.
Він узяв її руку й притулився щокою до долоні.
— Завтра ж переказую тобі дві третини своєї зарплати на наші спільні витрати: квартплату й продукти. А все, що залишиться, закину на рахунок. Наступного літа обов’язково поїдемо з тобою на море. Я назбираю, обіцяю, без шкоди для бюджету. Тільки не відправляй мене більше до батька на будову. Він страшна людина з кельмою в руці.
Лена розсміялася, дивлячись у його перелякані, але нарешті осмислені очі.
— Гаразд, Богдане. Вважатимемо, що тестовий період пройдено успішно. Вставай, іди в душ. А я тим часом зроблю бутерброди з твоєю ковбасою й сиром до вечірнього чаю.
Чоловік кивнув і побіг до ванної, радіючи звичному шуму гарячої води з нормального крана, а не з дачного умивальника.
Лена налила в чашку окріп, опустила туди пакетик чаю й із задоволенням вдихнула фруктовий аромат. Потім вона взяла телефон, відкрила месенджер і, усміхаючись, швидко набрала коротке повідомлення свекрусі: «Дякую, Ларисо Петрівно. Апарат працює ідеально. Продукти купив, посуд помив, море пообіцяв. Золоті у вас руки».
