Обличчя Ніни Павлівни вкрилося червоними плямами. Вона повернулася до сина, примружилася й прошипіла:
— П’ять мільйонів… Ти за пиріг п’ять мільйонів віддав?
У Сергія похолола спина.
— Мамо, він же підганяв. Я думав, мільйон зекономимо. Хотів, щоб краще було.
— Що ти накоїв!
Крик заповнив відділок. Ніна Павлівна перехопила ремінець шкіряної сумки. Важка, з гаманцем і металевими пряжками, та злетіла й глухо опустилася синові на маківку.
— Ай! Мамо, перестань!
Він закрив голову руками, але сумка вже сипалася на плечі, спину, передпліччя. Ніна Павлівна розпалювалася дедалі дужче:
— Два мільйони мої! Від дачі! Ти в дружини вкрав, у мене останнє витягнув! Недоумок! Бізнесмен! Інвестор!
Слова перемежовувалися ударами. Коваленко відкинувся на стільці й дивився з легким задоволенням, не намагаючись зупинити цей виховний процес.
Скляні двері розсунулися, пропускаючи Марину. Слідом неквапом увійшов Петро Іванович зі звичайним чорним пакетом-майкою. Приблизно за три метри від родинної сцени вона зупинилася, склала руки на грудях і подивилася, як свекруха ганяє Сергія тісним клаптиком перед віконцем.
— Добрий вечір, Ніно Павлівно. Бачу, веселе у вас новосілля, Сергію!
Свекруха стояла, важко переводячи подих, і міцно тримала сумку. Сергій був скуйовджений, піджак з’їхав набік, на щоці червонів слід від пряжки. У цьому пом’ятому чоловікові важко було впізнати того, хто недавно так упевнено розпоряджався чужим життям.
Побачивши дружину, він кинувся до неї. Від поблажливого тону, яким говорив із машини, не лишилося нічого.
— Марино, мене шахраї обвели! Замість квартири рецепт підсунули. Усі гроші забрали, п’ять мільйонів! Розумієш, усі!
Вона дивилася на нього без жалю. Магазин, запланований викуп павільйону, ранкові слова за кавою — усе це не зникло від того, що тепер Сергій потребував співчуття. Для неї питання вже було вирішене, і його розгубленість нічого не змінювала. У проханні про допомогу не лишилося колишньої зверхності, але Марина пам’ятала, як він оголошував її гроші спільними, а право розпоряджатися ними лишав тільки за собою.
— Розумію. І про тебе все розумію. Ти взяв мої гроші, розтоптав мене, а потім пояснив: так вирішила доля. Вона тебе почула, Сергію.
Батько підійшов, розстебнув куртку й витяг із внутрішньої кишені пачку, стягнуту гумкою. На вигляд близько мільйона. Це була частина грошей, які Борис доправив у гараж пів години тому. Свої три мільйони Марина вже повернула на рахунок. Вони знову були там, де й мали бути, — для її справи, для запланованої покупки.
Побачивши купюри, Ніна Павлівна жадібно ковтнула. Марина звернулася до неї:
— Ваш син украв у мене три мільйони на вашу квартиру. Ви знали, звідки вони взялися. І вас усе влаштовувало, ще два мільйони додали. Отже, і в цій затії брали участь із задоволенням.
Свекруха відкрила рота, але Марина піднятою рукою зупинила заперечення.
— Я справедлива людина. Чужого мені не треба. Але свого я нікому не віддам, за нього й горло перегризу. А цей діяч, — вона кивнула на зіщуленого чоловіка, — захотів майже задарма отримати квартиру, та ще й із паркінгом. Сам вигадав, сам і погорів. Усе шахраям виклав, до останнього.
Вона взяла пачку в батька й простягнула Ніні Павлівні…
