— Це що таке?
Він кліпнув. Літери розпливалися — від задухи, хвилювання чи всього разом.
— Формальності! — відрізав Борис, промокаючи лоба хустинкою. — Документація підрядника. У них характеристики оздоблення проходять під внутрішніми кодами. Купуєте чи мені іншому віддати? Людина з грошима на телефоні чекає.
Цього виявилося досить. Проґавити вигідну покупку Сергій боявся більше, ніж поставити підпис під незрозумілим текстом. Яблука, як і раніше, лишалися яблуками, але пояснення про внутрішні коди дозволяло більше про них не думати. А інший покупець, про якого говорив Борис, міг забрати квартиру разом з усією вигодою. Він схопив ручку й широко розписався на кожній із трьох сторінок.
Борис подивився на викладені пачки.
— Чотири мільйони за квартиру. А останній мільйон навіщо притримуєте? За нього ще підземний паркінг і комірчину оформимо. Звичайна вартість обох — півтора мільйона. Для вас — мільйон. Завтра пошкодуєте, що не взяли.
Цього разу Сергій завагався. Мільйон, який він уже подумки привласнив, знову вислизав із рук. Але разом із квартирою отримати ще й паркінг із комірчиною, та ще й дешевше за звичайне! Він витяг із барсетки останню пачку й посунув через стіл.
Усі п’ять мільйонів зникли в просторому портфелі Бориса. Клацнули замки, на стіл лягли два ключі на брелоку.
— Сто сорок п’ята квартира. Вітаю, Сергію Олексійовичу. Вдало вклалися.
Спритність, із якою «рієлтор» покинув кабінет, ніяк не в’язалася з його солідністю. Сергій лишився на стільці, міцно стискаючи ключі. Ось як треба справи вести! Куди там іншим покупцям — усіх обійшов…
