— Це рахунок твого чоловіка, — сказала я.
Софія не відповіла, але її зблідле обличчя видало все. Галина Петрівна схопила доньку за плечі.
— Кирило забрав гроші? Говори!
— Він сказав, що зустрічається з партнерами.
Свекруха зажадала негайно зателефонувати йому. Перший виклик лишився без відповіді, другий Кирило відхилив, після третього номер став недоступним.
Галина Петрівна відпустила доньку й важко опустилася на стілець.
— Він же обіцяв.
Виявилося, Кирило переконав її, що ще одне вкладення дасть змогу відіграти все. Ринок нібито ось-ось мав піти вгору; потрібно було протриматися лише місяць. Після програшу тринадцяти мільйонів він, як і раніше, шукав кошти для нових ставок.
Софія закрила обличчя долонями. Вона запевняла, що намагалася заперечувати, однак чоловік лякав повною загибеллю сім’ї, якщо йому не дадуть останнього шансу.
— І заради цього ви пустили в гру чуже майно? — з гіркотою спитала Інна.
— Я не знала про підробку Оксаниного підпису.
— Але знала, що її квартиру збираються використати?
Софія промовчала.
Дощ барабанив по даху, наче в кімнаті працював величезний молот. Руслан Михайлович підвівся й пообіцяв спробувати зупинити перекази, хоча гроші пішли на рахунок фізичної особи й, найімовірніше, вже рухалися далі.
Богдан спитав, чи зможе «Горизонт» розшукати Кирила.
— Ми не займаємося розслідуваннями. Звертайтеся до поліції.
— Ніякої поліції! — скрикнула Галина Петрівна.
Вона заговорила про скандал, маленьку дитину Софії й про те, як сім’я житиме, якщо Кирила посадять. Навіть після крадіжки шести мільйонів свекруха захищала зятя.
Артем Романович нагадав, що зникнення корпоративних коштів не владнаєш за зачиненими дверима. Тоді Галина Петрівна несподівано вчепилася в мої долоні.
— Оксано, зупини юриста. Компанія записана на тебе. Скажи, що переказ був внутрішнім.
Я вивільнила руки.
— Компанію створили без моєї згоди. Ви пропонуєте мені визнати шістнадцять мільйонів боргу й прикрити крадіжку ще шести?
Свекруха заплакала й пообіцяла стати переді мною навколішки. Вона справді почала опускатися, але я відійшла. Колись мені хотілося почути від неї визнання провини. Тепер було очевидно: вона шкодувала не про завдану шкоду, а лише про покарання, що наближалося.
Богдан спробував підняти матір.
— Досить.
У відповідь вона вдарила його по обличчю.
— Це ти в усьому винен! Оформив би папери швидше — кредит прийшов би тиждень тому, і нічого б не сталося.
На щоці Богдана проступила червона пляма. Він не пручався.
— Ти й досі думаєш, що єдина проблема в моїй повільності? Ти продала спільну землю, веліла відкрити фірму й змусила мене підробити підпис дружини. Кирило вкрав гроші й утік, а відповідати знову має Оксана.
— Ти старший брат. Хто, як не ти, зобов’язаний рятувати сестру?
— Я рятую її вже два роки.
Софія різко підвела голову. Вона не знала, що брат був обізнаний про найперший борг Кирила.
Богдан подивився на мене. Два роки тому він віддав зятеві мільйон із наших спільних заощаджень — той самий мільйон, який нібито витратив на обладнання для своєї компанії. Потім були два мільйони від продажу автомобіля й нові позики у друзів.
— Щоразу ти вважав цей платіж останнім?
Він кивнув.
— Твій «останній раз» тривав два роки. Не вибачайся, просто переліч усе.
Богдан опустив голову. Залишався ще один переказ — два з половиною мільйони.
— Звідки вони взялися?
Чоловік мовчав. Відповів Степан Кирилович. Увесь цей час він стояв на ґанку під дощем, а тепер увійшов із мокрими плечима й попелясто-сірим обличчям.
— Це страхова виплата після загибелі твоїх батьків.
Мені довелося вхопитися за край столу. Гроші мали надійти на спадковий рахунок, але в дні після аварії я була розчавлена горем і передала оформлення всіх паперів чоловікові.
Богдан квапливо заперечив, що не привласнив виплату, а лише взяв її в борг.
— Отже, мій підпис ти вперше підробив ще тоді.
Він не вимовив ані слова.
Я згадала тижні після похорону. Богдан приносив папери, говорив із представниками страхової служби й запевняв, що позбавить мене зайвих формальностей. Я була вдячна й не читала кожну сторінку. Поки я вчилася жити без батьків, він уже вирішував, яку частину залишених ними коштів можна передати Кирилові.
Степан Кирилович знав про страхову виплату, але не зажадав негайно повернути гроші й не розповів мені, бо боявся родинного скандалу. Галина Петрівна називала привласнення підтримкою Софії. Ніхто з них не вважав за потрібне спитати власницю коштів.
Богдан знову обіцяв, що хотів відновити суму з майбутнього прибутку. За два роки він не повернув нічого й навіть не повідомив про борг. Замість повернення з’явилися нові позики, продаж автомобіля, фальшива фірма й спроба закласти квартиру. Кожне «тимчасове» рішення лише поглиблювало яму.
Софія дивилася на брата зі зростаючим жахом. Вона тільки тепер побачила, скільки саме Богдан втратив заради Кирила. Галина Петрівна намагалася нагадати про дитину й збереження шлюбу доньки, але її слова звучали порожньо: наслідком допомоги стали нові борги й втеча зятя.
Кожен переказ супроводжувався тією самою обіцянкою Кирила скоро відігратися. За два роки обіцянка не справдилася жодного разу, а суми лише зростали. Отже, родичі не рятували сім’ю Софії, а забезпечували продовження залежності її чоловіка й відкладали неминучий крах.
Два роки тому людина, якій я довіряла найбільше, скористалася моєю безпорадністю після смерті батьків і спрямувала страхову виплату після їхньої загибелі на порятунок зятя. Жодна з подальших зрад не була випадковою слабкістю. Цей вибір Богдан зробив дуже давно…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
