Телефон випав із рук свекрухи. Її трусило.
Артем Романович спитав про оригінал договору. Галина Петрівна вказала на загашений таз. Інна надягла рукавички й обережно розібрала мокрий попіл. Під обгорілими аркушами вцілів кут документа з цілою печаткою.
Згідно з текстом, новою власницею «Меридіана» ставала Галина Петрівна, але рядок із датою залишили порожнім. Туди можна було вписати будь-яке число й зробити її керівницею саме в період вчинення злочинних операцій.
Богдан утомлено спитав, чи збиралася мати йти на зустріч. Вона плакала: відмова дала б Леонідові змогу перекласти на неї всю відповідальність.
— Саме для цього він вас і використав від самого початку, — сказала я.
Уперше свекруха подивилася на мене без ненависті. У її очах лишився тільки страх людини, яка надто пізно зрозуміла, що довірений союзник призначив її жертвою.
Юрист передав відомості поліції. Операцію організували без самодіяльності: зустріч на причалі мала виманити Леоніда й підтвердити його роль.
Перед від’їздом Галина Петрівна взяла мене за руку і, дивлячись на шрам від опіку, попросила пробачення.
— Скажіть це кожному, чиї папери ви підробили, чиє майно забрали й кому завдали болю. Мені ваші вибачення не потрібні, щоб продовжити життя.
О 5:40 ми прибули до портової зони. Галина Петрівна залишилася в машині з підготовленою папкою. Я, Богдан, Софія, Артем Романович і працівники поліції зайняли позиції за холодильними складами.
Для зустрічі підготували папку, схожу на ту, яку вимагав Леонід. Галина Петрівна слухала інструкції мовчки, уперше не намагаючись сперечатися чи керувати оточенням. Тепер будь-який хибний рух міг допомогти людині, яка збиралася зробити її єдиною винною.
Над причалом сіріло раннє небо. Між складами тягло холодом, на мокрому бетоні відбивалися поодинокі ліхтарі. Софія стояла поруч зі мною, не зводячи очей із дороги. Їй належало побачити людину, яку мати лише кілька годин тому назвала її справжнім батьком.
Рівно о шостій біля пірса зупинився сріблястий автомобіль. Із нього вийшов сивий чоловік за шістдесят. У рисах і ході вгадувалася ледь помітна схожість із Софією.
Леонід усміхнувся Галині Петрівні й зажадав віддати папери. Вона відступила, спитавши, чи збирається він рятувати її і що буде з донькою.
Він говорив із нею без тривоги, як із підлеглою, яка запізнилася виконати доручення. Леонід не спитав про лікарню, затримання Кирила чи стан Софії. Його цікавив лише договір, що дозволяв замкнути відповідальність на одній людині.
— Їй давно за тридцять. Сама про себе подбає.
Обличчя свекрухи перекосилося. Вона відбирала в оточення все заради Софії, а чоловік, якого вважала її справжнім батьком, не ставився до неї як до дитини.
Леонід визнав, що обіцяв доньці майно лише для того, щоб змусити Галину Петрівну працювати на нього.
Софія не витримала й вийшла з укриття. Її обличчям текли сльози.
— Хто я для тебе? Донька чи важіль, яким ти керував моєю матір’ю?
Чоловік не відповів. Він різко вихопив папку, кинувся до машини, але відчинити двері не встиг — його затримали.
У короткій боротьбі дипломат розкрився. По мокрому асфальту розсипалися десятки печаток, чужі паспорти й незаповнені бланки. Леоніда Григоровича заарештували на місці…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
