Він уже збирався кинутися навздогін, але Артем Романович зупинив його. Камери спостереження мали зберегти обличчя й маршрут злочинця, а пошуком слід було займатися поліції.
Галина Петрівна увійшла до будинку, побачила розкидані аркуші й одразу опустилася навколішки, судомно збираючи їх.
— Не дивіться. Це особисте.
Мирон Кирилович відвів її руку.
— Ви й тепер збираєтеся все приховувати?
Свекруха притисла до грудей кілька зошитів. Там нібито були її власні позики, які вона мала намір повернути без сторонньої допомоги.
— Чим? — Мирон обвів рукою будинок. — Чи його ви теж устигли закласти?
З її обличчя стало ясно, що він вгадав.
Юрист запропонував негайно розповісти про будь-які обтяження таунхауса, однак Галина Петрівна відчайдушно мотала головою. На підлозі серед аркушів я помітила кредитний договір з емблемою приватної фінансової організації. Свекруха кинулася до нього, але я встигла підняти документ і розгорнути першу сторінку.
Позичальницею значилася Галина Петрівна, сума становила чотири мільйони, забезпеченням слугувало право власності на триповерховий заміський будинок. Договір був підписаний сім місяців тому.
Богдан зазирнув через моє плече.
— Ти справді заклала будинок?
Мати розридалася й повторила звичне виправдання: потрібні були гроші, щоб перекрити черговий борг Кирила.
Степан Кирилович піднявся нагору. Побачивши договір, він зблід.
— Я такого не підписував.
На останній сторінці стояло його ім’я й підроблений розчерк. Галина Петрівна імітувала підпис не лише мій і численних родичів. Заради позики під будинок вона обдурила власного чоловіка.
Мирон вихопив із її рук товстий зошит у коричневій обкладинці. Майже сто сторінок були списані іменами, датами, сумами й відсотками. Пів мільйона, мільйон, три мільйони — свекруха позичала в рідних, сусідів, давніх знайомих і зовсім невідомих мені людей.
Артем Романович швидко підрахував записи. Загальний борг перевищував двадцять мільйонів.
Зошит не виглядав хаотичним переліком побутових позик. Біля кожної суми стояли скорочення, дати продовження й позначки про виплати. Деякі імена повторювалися по п’ять-шість разів, а відсотки зростали. Галина Петрівна позичала нове, щоб обслуговувати попереднє, і вже давно втратила можливість зупинитися.
Чотиримільйонний договір існував уже сім місяців, а забезпеченням слугував увесь таунхаус. Степан Кирилович читав сторінку за сторінкою й з кожним аркушем бліднув дедалі більше: він жив у закладеному будинку й нічого не знав. Підроблений підпис позбавив його навіть можливості оцінити ризик.
Свекруха й далі применшувала свою участь, хоча договір лежав у всіх перед очима. Вона намагалася подати себе людиною, яка лише передавала готові папери й не вникала в оформлення. Тепер це виправдання звучало так само, як колишні слова Богдана про материнський тиск.
Софія впала на стілець.
— Цього не може бути…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
