— Він бреше!
Богдан утримав матір.
— Що сховано в сейфі?
Галина Петрівна виривалася й повторювала, що там нічого немає. Але я добре пам’ятала схованку за шафою в її спальні. Усі чотири роки свекруха забороняла навіть наближатися до неї.
Артем Романович оголосив, що треба негайно повертатися до таунхауса. Галина Петрівна перегородила вихід, заявивши, що нікому не дозволить увійти до її кімнати.
— Ви називаєте дім лише своїм, хоча ремонтувався він за мої гроші. Тепер з’ясовується, що й ваші борги могли бути пов’язані зі мною. Цього разу двері дому, звідки мене викинули, відчиню я сама.
Коли всі розсаджувалися по машинах, дощ уже припинився. У дзеркалі заднього виду я бачила, як Галина Петрівна без кінця набирає чийсь номер і квапливо пише повідомлення. Недобре передчуття змусило мене зателефонувати Інні.
— Постарайся приїхати раніше й нікого не пускай до спальні свекрухи.
Вона дісталася до будинку хвилин на десять швидше. Біля воріт ми побачили Інну на ґанку: в одній руці телефон, другою вона міцно трималася за вхідні двері. Поруч блідла хатня робітниця, тітка Віра.
— Усередині сторонній, — повідомила Інна, збігаючи сходами.
Тітка Віра бачила чоловіка в кепці й масці. Він відчинив задні двері своїм ключем і встиг піднятися на другий поверх.
Богдан першим увірвався до будинку, ми з юристом кинулися за ним. У вітальні не горів жоден світильник. Знайомий запах парфумів Галини Петрівни ще тримався в повітрі. Стіл, біля якого мене принизили два дні тому, стояв на колишньому місці; брудний посуд прибрали, підлога блищала, ніби того вечора ніколи не було.
Нагорі щось важко гупнуло.
Богдан перестрибував через сходинки. Двері материнської спальні виявилися розчиненими, шафу відсунули, одяг розкидали по підлозі. Сейф у стіні був відчинений. Над ним схилилася людина в чорній куртці з папкою в руках.
— Стій! — крикнув Богдан.
Незнайомець метнувся до виходу. Коли він пробігав повз, я помітила сірі кросівки із засохлою краплею червоної фарби на носку. Саме в такому взутті часто ходив Кирило.
— Кирило! — закричала Софія, що піднялася слідом.
Чоловік на частку секунди збився з кроку. Богдан устиг схопити його за плече, і обидва вдарилися об перила сходів. Папка випала, аркуші розлетілися коридором. Кирило вирвався, розбив Богданові губу ударом кулака й помчав униз.
Парадні двері були замкнені Інною, тому втікач звернув до кухні. Там шлях йому заступила тітка Віра. Кирило з силою штовхнув жінку; вона вдарилася об стіл і впала.
Я кинулася до неї. Домробітниця, морщачись, трималася за лікоть, але твердила, що з усім розбереться пізніше, а зараз треба зупинити злодія.
Гул мотоцикла швидко слабшав між будинками. Софія й далі дивилася в темряву, ніби знайомий силует ще міг повернутися й дати пояснення. Богдан витер кров рукавом. Погоня вже не мала сенсу: Кирило заздалегідь обрав шлях і залишив приготований транспорт за огорожею.
На підлозі в коридорі лежали аркуші, які Кирило не встиг забрати. Ніхто з нас поки не знав, по який саме папір він прийшов і хто повідомив йому код або передав ключ. Було очевидно лише одне: дзвінок Галини Петрівни дорогою до таунхауса не був випадковістю.
На подвір’ї заревів мотоцикл. Кирило перемахнув через низький задній паркан і розчинився в темряві. Богдан завмер у кухонному проході; кров із розбитої губи стікала по підборіддю…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
