Я подивився на схід. За димом світлів каламутний світанок.
— Подалі. Туди, де немає ні Мороза, ні Князя. Де можна просто дихати.
Я не любив довгих прощань. У нашому світі вони тільки розкривають рани.
Я розвернувся й пішов до лісової дороги. Не озирнувся. Знав, що вона стоятиме й дивитиметься, поки дерева не сховають мене.
За годину я дістався найближчого селища. На пошті стояв старий телефон-автомат. Я зайшов у тісну кабінку, зачинив двері й набрав номер людини, якій іще можна було вірити.
Майор Данило Кравець працював у слідстві. Він не був моїм другом. Ми надто добре знали ціну таким словам. Але я поважав його. Мороз так і не зміг купити його совість.
Слухавку зняли після третього гудка.
— Слухаю.
Голос був хрипкий, сонний.
— Здрастуй, Даниле. Це Андрій.
На тому кінці зависла довга пауза.
Кравець був розумною людиною. Він зрозумів одразу.
— У місті пекло, Андрію, — сказав він нарешті. — У «Короні» гора трупів. Мороза вбито в кабінеті. Місцеві носяться, як ошпарені. Нагору телефонують без упину. Це ти?
— Моя робота. Але найважливіше не на підлозі ресторану. Найважливіше лежить на столі в кабінеті Мороза. Чорний зошит. Рахунки, прізвища, виплати, майно, зв’язки. Уся його вертикаль. Устигнеш забрати до того, як його спалять?
Кравець важко зітхнув.
— Ти розумієш, що я зобов’язаний оголосити тебе в розшук?
— Спершу зроби свою роботу.
Я повісив слухавку, вийшов із кабінки й розчинився в ранковому тумані.
Те, що сталося наступного тижня, прогриміло далеко за межами міста.
Кравець устиг раніше за куплених людей. Він прибув у «Корону» з групою з іншого управління, вилучив зошит і дав справі хід. Уже в понеділок почалися затримання. Першими взяли вцілілих бригадирів. Боров і Кость, втративши хазяїна й гроші, здалися без опору. Їхні власні люди розбіглися швидше, ніж устигли згаснути останні чутки про нічну бійню.
У вівторок кайданки вдягли на начальника місцевого відділу поліції й двох його заступників. Їх виводили з будівлі під камери. Ще вчора вони говорили з людьми крізь губу, а тепер ховали обличчя в коміри, сутулилися й ішли дрібними кроками.
У середу посипалася адміністрація. Один із великих чиновників спробував знищити документи просто в кабінеті, але не встиг. Чорний зошит Мороза виявився отрутою, що пройшла по всій системі.
Двадцять сім людей опинилися за ґратами. Чотирнадцять великих підприємств, через які відмивалися брудні гроші, закрили. Суди тяглися місяцями. Зала засідань була переповнена щодня. Люди, які роками боялися вимовити вголос прізвища своїх мучителів, тепер дивилися, як ті дістають строки.
Місто зітхнуло….
