Князя перевірка застала в їдальні. Пізніше мені розповіли, що він сидів із ложкою в руці, коли всередину зайшли співробітники управління. Для людини, яка роками тримала барак у страху й звикла сама вибирати мить удару, це, мабуть, було майже нестерпно: не сцена сили, не ефектний вихід, не можливість віддати останній наказ, а звичайна алюмінієва ложка, недоїдена каша й чужий голос, що вимагає підвестися.
Протягом кількох годин колонія номер сім змінилася до невпізнання. Територією йшли групи співробітників, відчинялися підсобки, перевірялися тумбочки, матраци, стіни, вентиляційні решітки, журнали переміщень. В’язнів розводили по бараках і перераховували так часто, ніби самі цифри могли втекти. Ті, хто ще вчора ходив зоною з лінивою впевненістю, тепер стояли біля стін із порожніми руками й надто прямими спинами. Ті, хто боявся підвести очі, крадькома дивилися на кут Князя, ніби перевіряли, чи справді там більше немає сили, якій вони звикли підкорятися.
У речах Князя знайшли записи, телефони, чернетки повідомлень і листування через посередників. Головне було не в самих телефонах — ними тут нікого не здивуєш. Головне було у зв’язках: імена, натяки, суми, доручення, позначки про людей, яких треба було налякати, зламати, змусити відмовитися від слів. Серед цих ниток виявилася й та, що вела до людини, яка організувала мою справу два роки тому.
До обіду Князя, Сивого, Гака й ще кількох його людей вивезли до слідчого ізолятора іншого регіону. Нові обвинувачення стосувалися тиску на свідка, організації злочинної діяльності всередині установи й зв’язку із зовнішньою мережею. Рябий, Камінь і кілька людей із найближчого кола отримали суворі стягнення й штрафні ізолятори. Камінь, коли його вели, жодного разу не подивився в мій бік. Може, зрозумів, що попередження в коридорі було брехнею. А може, навпаки, зрозумів, що саме ця брехня врятувала його від чогось гіршого.
Дениса перевели до окремого приміщення під посилену охорону. Етап скасували офіційно. Документи вилучили за протоколом, при адвокатові. Перед тим як його повели, він устиг лише озирнутися в мій бік. Не кивнув, не сказав нічого — довкола було надто багато очей. Але в цьому короткому погляді було все, що можна було сказати без слів: страх іще не минув, але людина зрозуміла, що дорога до суду не обірвалася біля їдальні. За чотири місяці, як я дізнався пізніше, відбулося засідання у старій справі. Денис підтвердив попередні свідчення. Їх прийняли. Богдан, засуджений п’ять років тому, домігся перегляду й вийшов на волю у дві тисячі вісімнадцятому, відсидівши шість років за злочин, якого, як з’ясувалося, не скоював.
Але тоді, в день перевірки, я ще не знав майбутнього. Я сидів у третьому бараку, поки довкола мене валився лад Князя, і думав лише про те, що будь-яка перемога в таких місцях має дивний смак. У ній немає радості. Є втома, запах пилу від перевернутих матраців і тиша людей, які не розуміють, хто тепер говоритиме гучніше за інших…
