Життя без прикрасАвтомобіль безшумно в’їхав за ворота маєтку. За рівними рядами дерев піднявся величезний будинок із широкими вікнами й кам’яними сходами. Марко дивився на нього крізь скло й відчував себе людиною, яку випадково занесли в чужий сон. Ще вранці він боявся зірватися до сміттєвих контейнерів, а тепер перед ним був дім, де навіть повітря здавалося дорогим.
Соломія сиділа біля вікна своєї кімнати з розгорнутою книжкою на колінах, але вже давно не читала. Шум машини змусив її визирнути. Вона побачила Ларису, потім Марка — у тому ж поношеному одязі, розгубленого, зібраного, ніби він і сам не розумів, навіщо стоїть біля їхнього ґанку.
Пальці Соломії похололи.
— Що вона з ним зробила? — прошепотіла дівчина.
Унизу Лариса провела Марка в хол і коротко кинула:
— Чекай.
Після цього вона піднялася сходами. До кімнати Соломії мачуха ввійшла майже відразу після стуку, не дочекавшись відповіді.
— Нам треба поговорити.
Соломія стояла біля вікна.
— Чому він тут?
— Сядь, і все почуєш.
— Я не сяду, доки ти не поясниш.
Лариса всміхнулася, але все ж указала на ліжко. Соломія сіла тільки тому, що відчула: зараз їй знадобляться сили.
— Твоя звичка рятувати всіх підряд стала проблемою, — почала Лариса. — Ми з твоїм батьком вирішили показати тобі, що реальний світ не схожий на твої благодійні фантазії.
— Що це означає?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.