Увечері після чергового відвідування матері Олеся поверталася до маєтку старою машиною, яку на наполягання Віктора взяла з гаража. Він зажадав, щоб вона перестала їздити нічними автобусами. Дорога вздовж річки була майже порожня, ліхтарі лишали на асфальті рідкі жовті острівці. У дзеркалі заднього виду з’явилися дві пари фар і почали стрімко наближатися.
Чорні позашляховики йшли без номерних знаків. Олеся додала швидкості, і вони відразу повторили її рух. Перша машина вирвалася ліворуч і почала тіснити її до узбіччя, за яким схил різко йшов униз до темної води. Пальці дівчини вп’ялися в кермо, але звичка зберігати ясність під час медичних криз не дозволила піддатися паніці.
Вона не вдарила по гальмах, як очікували переслідувачі. Натомість плавно скинула швидкість, утримуючи автомобіль рівно біля краю смуги, а вільною рукою намацала телефон на панелі. Олеся набрала єдиний номер, що спав їй на думку. Вона не знала, що після настання темряви Віктор таємно супроводжував її машиною охорони.
Автомобіль його людей їхав на значній відстані й почав прискорюватися ще до з’єднання. Кілька наступних хвилин перетворилися на хаос сліпучих фар, реву двигунів і вереску шин. Дві машини охорони вклинилися в переслідування, мов леза ножиць. Одна відрізала найближчий позашляховик і змусила різко загальмувати, друга перекрила йому шлях до Олесі.
Водій другого переслідувача побачив маневр, розвернувся й зник у темряві. Зіткнення не сталося, пострілів теж не було. Троє Вікторових людей вийшли на дорогу й мовчки вишикувалися перед заблокованим позашляховиком. Цього безмовного попередження вистачило: машина здала назад і помчала слідом за напарником.
Олеся зупинилася лише біля безпечної ділянки. Тремтіння прийшло пізніше, коли небезпека вже відступила. Вона сиділа, не відриваючи рук від керма, і дивилася на власні пальці, які все ще слухалися її, хоч серце билося біля самого горла. Люди Віктора оточили машину, перевірили дорогу й повідомили до маєтку про напад.
Лише тепер вона усвідомила, наскільки близько край дороги був до коліс. Перед очима постала темна порожнеча за узбіччям, і Олеся змусила себе дивитися просто перед собою. Страх був не лише за власне життя. Якби машина зірвалася вниз, Андрій залишився б без людини, яка знала точну схему відміни препарату, а Галина знову опинилася б засобом у чужих руках. Ця думка допомогла зібратися швидше за будь-які заспокійливі слова.
Справжня буря розігралася не біля річки, а в Андрієвій спальні. Віктор, дотримуючись установленого порядку, зателефонував йому відразу після перших ознак погоні. Щойно в телефоні пролунали слова «на пані напали», Андрій схопився з ліжка, забувши про всі обмеження. Лють змусила його рухатися швидше, ніж дозволяло ледь відновлене тіло.
Він зробив три різкі кроки до шафи й відчув, ніби груди стиснула величезна рука. Кімната попливла перед очима. Андрій упав біля ліжка, вчепився в край матраца й спробував вдихнути, поки серце билося важко й безладно. Холодний піт миттю просочив сорочку, але покликати на допомогу він не міг: будь-який сторонній лікар розкрив би таємницю пробудження…
