Життя без прикрасГнатюк підійшов до Максима, підтримав його за лікоть і запитав:
— Прізвище?
— Рядовий Левченко.
— Травми серйозні?
— Нормально, товаришу генерал-полковнику, — відповів Максим, хоча розбита губа пекла, а щока вже починала наливатися болем.
Гнатюк коротко поклав долоню йому на плече.
— Ні, рядовий. Ненормально. Не може бути нормально, коли гідність солдата валяють у дорожньому пилу. Пробач, що це сталося в зоні моєї відповідальності. Але я обіцяю: твоя кров, твоя образа і честь форми не залишаться без відповіді.
Він покликав санітара, наказав надати допомогу, потім повернувся до ад’ютанта.
— Підняти військову поліцію дивізії й спецпідрозділ. Цих затримати як спійманих на місці групового нападу на військовослужбовця. Місцеве відділення поки не залучати. Це не бійка край дороги, а виклик дивізії.
Він зробив паузу, і навколо стало чути, як клацає від спеки метал на позашляховику.
— Код операції: «Сталевий закон».
Пізніше, вже у штабі, Гнатюк увійшов до кабінету, де кондиціонер марно намагався розігнати важке повітря. Офіцери зібралися швидко. Генерал стояв біля столу, не знімаючи польового кепі.
— Те, що сталося сьогодні, не схоже на випадкову витівку дорожніх хуліганів. За цим відчувається сила, яка звикла плювати і на закон, і на армію. Отже, шукатимемо не лише руку, що вдарила солдата, а й тих, хто цю руку годував.
Начальник військової поліції, полковник Павло Шульга, підвівся.
— Наказ?
— Створити об’єднану групу: військова поліція, розвідка, спецпідрозділ. Протягом сорока восьми годин установити склад угруповання Бойка, їхні бази, гроші, зв’язки. Особливу увагу — можливому покровительству в місцевій поліції. Доповідати особисто мені.
Гнатюк розгорнув карту й указав на стару промислову зону за містом.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.