— Нормально — це голосно сказано, — відповіла Софія. — Радше незвично.
Він кивнув, але погляд уже був у екрані. Кілька секунд вона спостерігала, як він відповідає на повідомлення, ніби їхня розмова була пунктом у розкладі, який можна відзначити й забути.
— Увечері буде вечеря, — сказав він, не підводячи очей.
— Яка ще вечеря?
— Ділова. Важливі партнери. Потрібно, щоб ви виглядали впевнено й спокійно.
Софія поклала виделку на тарілку.
— А інструкція, як стати впевненою й спокійною за вашим наказом, додається?
Він нарешті подивився на неї. У його погляді на мить з’явилося роздратування, потім утома.
— Просто будьте ввічливі. Усміхайтеся. Не вступайте в зайві суперечки.
Вона промовчала, хоча відповідь уже була на язиці. День минув у спробах знайти хоч якусь опору. Софія ходила кімнатами, намагаючись звикнути до нової ролі, але всюди відчувала себе випадково перенесеною не туди. Навіть сад, колись такий рідний, тепер здавався не робочим місцем, а частиною володінь людини, якій вона продала власний спокій заради матері.
Удень вона почула шепіт у вітальні. Дві служниці протирали вази й не помітили, що Софія зупинилася за напіввідчиненими дверима.
— Не розумію, як вона це зробила, — сказала одна. — Ще вчора із землею на руках, а сьогодні дружина господаря.
— Це ненадовго, — відповіла інша. — Він не з тих, хто одружується всерйоз із такою жінкою.
Софія відчула, як горло стислося. Вона могла б увійти, змусити їх замовкнути, нагадати про своє нове становище. Але замість цього розвернулася й пішла. Не тому, що злякалася, а тому, що не хотіла доводити свою гідність людям, які заздалегідь вирішили її не бачити.
Вечеря стала випробуванням іншого ґатунку. Стиліст, найнятий Артемом, підібрав для неї дорогу сукню, гладку, вишукану, цілковито чужу. Софія дивилася на себе в дзеркало й не впізнавала. Жінка у відображенні виглядала красивою, але надто ретельно запакованою в чужі очікування.
За столом вона намагалася триматися. Підтримувала бесіди, слухала розмови про проєкти, фонди, угоди, відповідала, коли до неї зверталися. Але напруження сковувало пальці, і в якийсь момент вона незграбно зачепила келих. Трохи вина пролилося на скатертину. Один із гостей відпустив жарт, досить ввічливий, щоб формально не виглядати грубістю, але досить їдкий, щоб усі зрозуміли сенс.
Артем нахилився до неї.
— Обережніше, — прошепотів він холодно.
Софія повільно повернула голову…
