Коли двері за ним зачинилися, Марина відчула, як із плечей сповзає тягар, до якого вона встигла звикнути. Вона підняла табурет, повернулася до верстака й знову взяла інструмент. Пальці були спокійні, а всередині вперше не лишилося ні бажання виправдовуватися, ні потреби отримати від Романа хоч крихту щирості.
Експертиза просувалася швидше, ніж припускав Кравець. Фахівці підтвердили висновок, зроблений Лідією Михайлівною відразу після аварії: характер і напрям сліду від паска однозначно відповідали передньому пасажирському місцю. Марина не могла перебувати за кермом.
Додаткові деталі посилили висновок. Розташування травм, зафіксовані на старих фотографіях уламки й первинні відомості про положення потерпілих складалися в загальну картину. Що уважніше слідчий вивчав архів, то виразніше ставало видно, наскільки поверхово дев’ять років тому прийняли зручну версію.
У попередній справі значився єдиний свідок — Роман. Він стверджував, що випадково їхав порожньою зимовою дорогою, помітив розбиту машину й дістав дівчат із салону. Саме він повідомив, нібито Марина була за кермом.
Тоді ніхто не перевірив його розповідь належним чином. У нього не взяли аналіз на алкоголь і не зіставили з аварією синці та садна, які Роман пояснив розбитим склом і порятунком потерпілих. Для оточення він виглядав випадковим героєм, що опинився в потрібному місці.
Тепер цей збіг здавався неправдоподібним. На безлюдній дорозі глибокої ночі з’явився знайомий загиблої, точно знав, хто де сидів, а його свідчення дозволили закрити всі питання. Варто було змінити точку зору — і стара версія почала розсипатися.
Невдовзі слідство зацікавилося Інною. Кравець з’ясував, що вона працювала помічницею в юридичній конторі. Професійного статусу адвокатки в неї не було, однак закони вона знала достатньо добре й уміла знаходити в них лазівки.
На офіційний запит було отримано листування останніх місяців. Із повідомлень випливало, що саме Інна пояснила Романові, як використати шлюб. Вона писала: якщо пам’ять Марини повернеться, її свідчення стануть головною загрозою; після реєстрації в неї з’явиться право не свідчити проти чоловіка, а Роман зуміє переконати її скористатися цим правом до спливу строку.
Марина читала роздруківки в матеріалах справи й дивувалася їхньому діловому холоду. Для Інни її дев’ять років страждань були не людським життям, а перешкодою, яку слід було нейтралізувати. План весілля належав їй, хоча первісну підміну водія Роман вигадав сам.
На допиті Інна швидко зрозуміла, що мовчання їй невигідне. Вона підтвердила: Роман розповідав, що був за кермом, і зізнавався, як пересадив непритомну Марину. Так, пораду оформити шлюб дала вона, але в самій аварії не брала участі й дев’ять років тому навіть не була з ним знайома.
Провину Інна охоче перекладала на Романа. Вона називала свою пораду помилковою, підлою, але всього лише порадою. Кравець попередив Марину, що серйозного покарання для неї, найімовірніше, не буде: одружуватися людині не заборонено, хоч би якими низькими були її наміри.
— Зате для Романа її зізнання вкрай небезпечне, — пояснив адвокат. — Тепер є незалежний свідок, якому він сам розповів про свою роль. Це вже не тільки ваша відновлена пам’ять.
Марина вислухала спокійно. Доля Інни майже не цікавила її; ця жінка була випадковою учасницею пізнього етапу чужої брехні. Головне полягало в тому, що правда більше не трималася на одному спогаді й одному пожовклому знімку.
Роман найняв дорогого захисника з великого міста. Той наполягав, що минуло надто багато часу, документи могли бути витлумачені неправильно, а пам’ять потерпілої ненадійна. Однак проти медичної карти, експертного висновку, свідчень лікарки й зізнання Інни в захисту лишалися лише припущення.
Романові висунули обвинувачення, пов’язані із загибеллю людини з необережності після керування машиною в нетверезому стані, приховуванням своєї участі та завідомо неправдивими поясненнями. До суду йому заборонили залишати місто. Слідство встигло майже на самій межі: до закінчення граничного строку лишалося менше трьох місяців.
Останній рік, який він розраховував виграти за допомогою весілля, обернувся проти нього. До недосяжності лишалося зовсім трохи, але годинник і далі йшов…
