— спитала Марія.
Анна застебнула теку.
— Документи відновлять. Доведеться ще походити по інстанціях, але основне ми довели. Гараж за спадкоємцями Миколи. Тобто за Дмитром.
Дмитро подивився на Марію.
— Я його продам.
— Чому?
— Бо через залізо й бетон я ледь не втратив вас. Не хочу більше.
Марія нічого не відповіла.
Весна остаточно прийшла лише за місяць. У дворі підсох асфальт, діти знову почали ганяти м’яча між машинами, Наталія винесла на лавку розсаду в пластикових стаканчиках і командувала сусідами, як генерал на мирній кухні. Артем пішов до школи на підготовчі заняття й одного разу приніс малюнок: дім, мама, тато і він сам посередині. Дім був кривий, у тата вийшли величезні руки, у мами — червона сукня, якої в Марії ніколи не було.
— Це ми? — спитала вона.
— Ми, — сказав Артем. — Тільки тато поки живе не тут. Але я намалював, як буде, коли ви перестанете сердитися.
Марія погладила його по волоссю.
— Ми не просто сердимося, зайчику. Ми вчимося заново.
— Довго?
Вона усміхнулася з болем.
— Мабуть.
Дмитро не тиснув. Це було головним. Він дзвонив заздалегідь, питав, чи можна прийти. Не зникав. Не говорив пошепки у ванній. Не ховав телефон. Одного разу сам приніс Марії теку з усіма документами: рішення суду, довідки, папери по гаражу, розписку, копії експертиз.
— Нехай буде в тебе, — сказав він. — Я більше не хочу, щоб у мене були тайники від тебе.
Вона взяла теку. Їхні пальці випадково торкнулися. Марія не відсмикнула руку, але й не затримала.
— Довіра не повертається текою.
— Знаю.
— І словами теж.
— Знаю.
— Тоді навіщо?
Дмитро подивився на неї спокійно, втомлено.
— Щоб почати з того, що можу зробити сьогодні.
Гараж продали влітку. Не швидко, не вигідно, зате чесно. Частину грошей Дмитро віддав на борги за юристку й експертизи, частину поклав на рахунок Артема. На решту купив не машину, не інструменти, не новий телефон, а путівку на тиждень у невеликий будинок відпочинку за містом для Марії, Артема й Олени Сергіївни. Сам не поїхав.
— Чому? — спитала Марія.
— Вам треба відпочити від усього. І від мене теж.
Вона тоді вперше подивилася на нього без колишнього внутрішнього стискання.
Будинок відпочинку був простий: сосни за вікнами, скрипучі ліжка, їдальня з компотом, доріжки після дощу. Артем бігав до ставка дивитися на жаб, Олена Сергіївна грала в шашки з іншими відпочивальниками й несподівано сміялася. Марія багато спала. Перші два дні майже не виходила з кімнати. Потім почала гуляти. Потім одного разу сіла на лавку біля води й зрозуміла, що вже десять хвилин не прокручувала в голові гараж.
Це не було щастям. Радше перепочинком. Але після місяців страху перепочинок здавався дивом.
Коли вони повернулися, Дмитро зустрічав їх біля під’їзду. У руках у нього був букет польових квітів, незграбний і надто великий. Артем кинувся до нього першим.
— Тату!
Дмитро підняв сина, пригорнув до себе й заплющив очі.
Марія стояла поруч із сумкою. Потім сказала:
— Зайдеш на чай?
