Життя без прикрас— Його донечка приїхала. І не просто на годину заскочила — вирішила залишитися. На кілька днів. А мені якраз післязавтра треба було їхати по папери. Тепер сиди тут і всміхайся.
— Ну з’їздиш пізніше. Що страшного?
— Ти не розумієш? Ольга мене терпіти не може. Вона все зіпсує. Якщо Семен помре, вона вчепиться в дім і нічого мені не віддасть. А я заради чого все це терплю?
Ользі здалося, що кров миттю вдарила їй в обличчя.
— Гаразд, — швидко сказала Варвара. — Піду. Ще почує хтось. Потім поговоримо.
Кроки стали віддалятися.
Ольга ще кілька секунд стояла нерухомо. Сигарета так і залишилася незапаленою. Її трусило, але не від холоду. Усі сумніви зникли. Вона почула достатньо.
До дому вона повернулася майже бігом.
Семен Ілліч лежав у ліжку й читав. Побачивши обличчя доньки, одразу відклав книжку.
— Що сталося?
Ольга зачинила двері й розповіла все. Швидко, різко, без м’яких слів. Вона бачила, як батько блідне, як хмуриться, як з останніх сил намагається не повірити.
— Тату, вона чекає твоєї смерті. Вона говорила про дім, про папери, про те, що я їй заважаю.
— Ні, — глухо промовив Семен Ілліч. — Ти не так зрозуміла. Варя не могла…
— Могла! — перебила його Ольга. — І сказала саме це.
— А ти що робила за лазнею? — раптом спитав він, чіпляючись за дрібницю, аби тільки не дивитися просто в головне.
— Зараз не про це! — спалахнула вона. — Вранці ми їдемо.
— Я дружину не покину.
— Це не дружина, тату. Це людина, яка рахує дні до твоєї смерті.
Він відвернувся, але Ольга не замовкла.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.