— Я не збираюся влаштовувати скандали. Якщо ти справді добра до мого батька, я буду тільки рада. Він заслужив на турботу.
Вона зробила крок ближче.
— Але якщо ти його обдуриш, якщо завдаси йому болю, я цього не забуду. І ти знаєш, що я не кидаю слів на вітер.
Варвара всміхнулася, але всередині в неї все кипіло. Поява Ольги ламала акуратно вибудуваний розрахунок. Варвара сподівалася, що донька живе своїм життям і навідується рідко. А та приїхала відразу, дивиться пильно, помічає дрібниці, ставить запитання.
Ольга збиралася затриматися на день-два, але майже відразу зрозуміла: їхати рано. У домі було щось неправильне. Не лише в переставлених речах, не лише в незвичній їжі й натягнутих розмовах. Сама атмосфера стала чужою. Батько мав задоволений і трохи зніяковілий вигляд — як людина, яка дуже хоче повірити в несподіване пізнє щастя. А Варвара поруч із ним була надто лагідна. Надто уважна. Надто бездоганна.
— Тату, можна я поживу в тебе кілька днів? — спитала Ольга ввечері. — Втомилася від метушні. Та й ми давно нормально не розмовляли.
Семен Ілліч засяяв.
— Звісно, доню. Залишайся скільки хочеш. Мені це тільки в радість.
Ольга усміхнулася, але тривога нікуди не зникла. Навпаки, стала сильнішою. Ніби десь усередині тихо дзвеніло попередження: не їдь, придивися, зачекай.
Варвара, почувши про рішення пасербиці, ледь стрималася, щоб не виказати роздратування. Довелося всміхатися й казати, що вона рада, хоча всередині все стискалося від злості. Цей тиждень був їй зовсім невчасний. У неї вже намічалися справи: треба було з’їздити, поговорити про документи, почати готувати ґрунт. Тепер доводилося все відкладати.
У Ольги була звичка, про яку батько не знав. Вона курила. У своєму житті давно перестала це приховувати, але поруч із Семеном Іллічем знову почувалася дівчиськом, яке боїться засмутити батька.
Вона знайшла затишне місце за старою лазнею. Там було тихо, з подвір’я її не видно, а ввечері в темряві вже точно ніхто б не помітив.
Того вечора дім уже затихав перед сном. Семен Ілліч пішов до спальні з книжкою, Варвара прибирала на кухні, потім теж кудись вийшла. Ольга накинула кофту, тихо відчинила двері й пройшла за лазню. Повітря було сире й прохолодне. Вона дістала сигарету, клацнула запальничкою — і раптом почула голос Варвари.
Ольга завмерла.
За низьким парканом Варвара розмовляла з приятелькою. Голоси звучали приглушено, але нічна тиша робила майже кожне слово виразним.
— Ну що в тебе? Як справи? — спитала приятелька.
— Тихіше ти, — роздратовано прошепотіла Варвара. — Не горлай. Усе погано.
— Що знову сталося?
