Життя без прикрасТиша в кімнатах була такою щільною, що від неї хотілося втекти з власного дому. Він не відразу наважився торкнутися речей дружини. Халат, як і раніше, висів за дверима, окуляри лежали поруч із недочитаною книжкою, а в шафі ще тримався слабкий запах мила й трав, які Анна Єгорівна любила сушити на зиму. Ольга кілька разів пропонувала допомогти все розібрати, але батько лише хитав головою. Йому здавалося, що варто прибрати ці речі — і смерть дружини стане остаточною, вже нічим не пом’якшеною.
Потім біль притупився, але не зник. Просто перестав пекти щохвилини й тихо оселився всередині, ставши частиною його життя.
Для своїх років Семен Ілліч був іще міцним чоловіком. Надвечір у нього могла нити спина, руки швидше втомлювалися від роботи, але скаржитися він не звик. Сам підправляв паркан, сам порався в сараї, доглядав город, тримав подвір’я до ладу. У домі було прибрано, чисто, але колишнього затишку вже не лишилося. Без жіночої руки зникли дрібниці, які раніше здавалися непомітними: свіжі фіранки, запах випічки, акуратно поставлені на місце дрібнички, тиха турбота, з якої й складається тепло.
Про новий шлюб він навіть не думав.
Та й як було про таке думати? Вік уже немалий, доросла донька, онук, пам’ять про жінку, з якою прожито ціле життя. Семен Ілліч вважав, що пізня сім’я — не про нього. Йому здавалося, що все, на що він може сподіватися, — спокійно доживати свої роки, бачити Ольгу, тішитися онуком, займатися господарством і нікому не ставати тягарем.
Варвара жила неподалік разом із матір’ю. Жінка вона була яскрава, помітна: сміялася голосно, так що люди мимоволі озиралися, вдягалася помітно, розмовляла з чоловіками легко й упевнено. Уваги їй завжди вистачало, тільки до серйозної справи ніхто не доходив. Один з’являвся на вечір, другий запевняв, що ось-ось порве колишнє життя, третій говорив красиві слова про майбутнє, але далі обіцянок усе не рухалося.
Про Варвару в селищі пліткували часто. Одні засуджували, інші заздрили, третім просто подобалося копирсатися в чужому житті. Варвара робила вигляд, що пересуди її не зачіпають, але всередині це її злило. Найбільше їй було прикро від того, що жоден із чоловіків так і не запропонував їй стати дружиною по-справжньому. Їй хотілося не таємних зустрічей, не чужих клятв і не вічних очікувань, а дому, становища, достатку й такого життя, за якого люди перестануть дивитися на неї з усмішкою.
Її мати, Клавдія Матвіївна, була жінкою важкої вдачі. Сусіди зайвий раз намагалися не потрапляти їй на язик: вона могла спалахнути через дрібницю, зчинити галас, пригадати давню образу так, ніби все сталося вчора. З донькою вона теж не церемонилася. Говорила грубо, часто з докорами, але за цією грубістю ховався страх: роки минали, грошей ставало дедалі менше, здоров’я підводило, а Варвара, як і раніше, жила мріями й випадковими романами.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.