Життя без прикрас— Візьміть. Він ваш.
Степан Григорович накрив її долоню своєю сухою рукою.
— Ні, дитино. Він тобі його передав — значить, у тебе хай і залишається. Тільки покажи мені, де його поховано. Його мати вже давно пішла до нього, а я хоч на могилі постою, поки сам іще можу.
Сльози текли по його обличчю беззвучно. Марта не відвела очей. Пізніше вона відвезла старого в те далеке селище й допомогла знайти скромне місце на кладовищі. Він поклав квіти, довго стояв, спираючись на палицю, і ніби розмовляв із сином після багатьох років мовчання.
Так учинок молодого солдата, який колись виніс із вогню маленьку дівчинку, повернувся через роки іншим порятунком. Марта прожила життя з пам’яттю про чужу сміливість і тому сама обрала справу, в якій треба бути поруч із чужим болем.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.