Рівно за рік Максим вечеряв із родиною в новому просторому будинку. Остап Назарович перебрався ближче до молодих, здоров’я трималося впевнено, а Матвій тепер ходив за ним у гараж із такою серйозністю, ніби його прийняли до таємного союзу майстрів. Дарина ставила на стіл гаряче, Назар Ігнатійович розливав чай і поглядав на Максима з лукавим примруженням.
— Рік минув, лікарю. Пам’ятаєш парковку біля ресторану?
— Таке не забувається.
— А я ж їхав просто подякувати тобі за онука. Не планував витягати зі зграї людей, яким терміново знадобився здоровий глузд. Життя, як з’ясувалося, краще за будь-якого драматурга. Саме ставить сцени, нам лишається не зіпсувати.
— Діду, а хто такі люди без здорового глузду? — тут же спитав Матвій, колупаючи виделкою салат.
Назар Ігнатійович і оком не моргнув.
— Це ті, хто не цінує хороших лікарів.
— Дурні, — упевнено підсумував хлопчик. — Хороших лікарів треба годувати й не відпускати. Особливо якщо вони вміють лагодити животи.
Після вечері Максим вийшов у двір. Вечір був м’який, тихий, з тим особливим світлом, у якому навіть звичні речі здаються надійнішими. Біля гаража Остап Назарович і Матвій поралися з майбутньою шпаківнею. Батько показував, як знімати фаску, хлопчик пихтів над рубанком, висолопивши язика від старанності. Світла стружка падала на траву акуратними завитками.
— Остапе Назаровичу, у мене криво? — засмучено спитав Матвій.
— Кривувато, — чесно відповів батько. — Але для новачка зійде. Давай ще раз. Лікоть не задирай, ти не на скрипці граєш.
— А ви в дитинстві теж криво стругали?
— Я вперше рубанок узагалі взяв навпаки й мало без пальця не лишився. Тож ти в нас майже обдарований.
Дарина вийшла на ґанок і обійняла Максима зі спини.
— Про що замислився?
— Про те, що одні двері колись грюкнули так голосно, ніби це був кінець усього. А за ними відчинилися інші. І за ними виявилося саме те, що я шукав усе життя, навіть коли не знав, що шукаю.
Вона міцніше стиснула його руку. Говорити більше не треба було. У дворі старий майстер терпляче вчив хлопчика тримати інструмент, у домі світилися теплі вікна, і ця проста картина говорила про щастя точніше за будь-які клятви.
