Раннього ранку зведена група захоплення щільним кільцем оточила занедбану станцію. У диспетчерській сидів Семен, уважно дивлячись на стіну з численних моніторів. На екранах без кінця крутився короткий уривок, де Єлизавета сміється в день весілля.
Він навіть не здригнувся, коли до приміщення увірвався озброєний спецпідрозділ. Чоловік лише спокійно всміхнувся й прошепотів слова захоплення своєю жертвою. Подальші допити відкрили перед слідчими справжню безодню людського божевілля.
Семен зовсім не заперечував своєї вини й говорив про скоєне з неприхованою гордістю. Дитина в утробі бранки була для нього головною метою й священним даром. Він навмисно використовував препарати, щоб стерти її колишню особистість.
Судовий процес над маніяком був максимально коротким і повністю закритим для преси. Присяжним засідателям вистачило лише двох годин, щоб винести одностайний вердикт. Злочинець отримав довічне ув’язнення без найменшого права на дострокове звільнення.
Навесні Єлизавета народила дівчинку, і генетичний тест підтвердив батьківство Семена. Цей неспростовний факт став останнім і найнищівнішим ударом для всіх. Веніамін дивився на новонароджену й із жахом бачив у ній риси безжального викрадача.
Дитина, яка мала стати символом щастя, перетворилася на живе нагадування про пекло. Скалічена психіка Єлизавети не дозволила їй навіть доторкнутися до власної доньки. Вона відчувала лише глибоку відразу, змішану з нестерпним почуттям провини…
