А тепер до справи додався цей моторошний, патологічний підпис із холоднокровним розчленуванням тіл. Савельєв абсолютно чітко зрозумів, що вони шукають далеко не звичайного вуличного грабіжника чи бандита. Правоохоронні органи зіткнулися з неймовірно жорстоким і розважливим серійним убивцею.
Це був справжній монстр, який методично й холоднокровно знищував суворо визначений тип успішних жінок. Слідчий вивів чорним маркером слово «Цеглина» просто на обкладинці нової об’єднаної папки. Тепер у цього невловимого привида з’явилося офіційне ім’я в матеріалах кримінальної справи.
Але поки поліція лише починала усвідомлювати реальні, лячні масштаби трагедії, маніяк уже вибрав нову ціль. Він невимушено сидів у літньому кафе біля гуртового ринку й неквапливо пив дешеву каву. Його крижаний погляд був невідривно прикутий до господині великого квіткового павільйону.
Вона дуже голосно й нетерпимо жорстко вичитувала молоду продавчиню, яка завинила. У її владному командному голосі виразно й неприємно бриніли зверхність і сталь. Це був саме той самий пихатий тон, який серійний убивця ненавидів понад усе на світі.
Цю впевнену в собі жінку звали Світлана Орлова, їй було сорок шість років. Вона була дуже жорсткою, пробивною, енергійною й по-справжньому успішною бізнес-леді. У минулі часи вона працювала звичайним агрономом, але вчасно зрозуміла всю вигоду комерції.
В епоху стрімких економічних змін Світлана швидко збагнула, що на імпортних квітах можна зробити статки. Вона починала свій важкий шлях із продажу простих букетів айстр із власного маленького саду. До середини дев’яностих вона вже володіла двома великими павільйонами й вигідним контрактом на постачання голландських троянд.
Її новенький сріблястий седан бізнес-класу був предметом величезної особистої гордості й заздрості сусідів. Десять років тому вона рішуче вигнала чоловіка за пияцтво, повністю взявши своє життя у власні руки. Тепер її доросла донька комфортно навчалася в престижному столичному університеті на платному відділенні.
Світлана звикла жорстко й безапеляційно командувати, зовсім не терплячи найменших заперечень. Продавчині панічно боялися її гніву, а великі постачальники щиро й глибоко поважали. Для маніяка вона вмить стала ідеальним експонатом у його поповнюваній кривавій колекції.
Він безперервно й потай спостерігав за її щоденною рутиною протягом цілого тижня. Чоловік помітив, що бізнес-леді регулярно їздить на базу по важкий ґрунт і хімічні добрива. Мішки важили дуже багато, а вільних, тверезих вантажників там вічно бракувало.
Це був воістину ідеальний шанс, і вбивця почав підстерігати свою нову жертву просто на складі. Зім’ятий, брудний одяг, штучно згорблені широкі плечі й винуватий, забитий погляд спідлоба. Він у цілковитій досконалості опанував цю оманливу маску нешкідливого, недоумкуватого простака.
«Пані, можу я вам трохи допомогти? Жінці не годиться носити такі страхітливі тягарі», — тихо й смиренно запропонував він. Світлана зверхньо окинула його чіпким, професійно оцінювальним поглядом з голови до ніг.
Два метри зросту й справжня, вселяюча повагу гора литих м’язів під курткою. Це було саме те, що їй зараз терміново потрібно було для завантаження. «Скільки візьмеш за цю роботу?» — швидко, сухо й по-діловому запитала підприємиця.
«Скільки дасте на шматок хліба, стільки й візьму», — смиренно й тихо пробурмотів вантажник. За п’ятнадцять хвилин він граючись перетягав у багажник її машини два десятки важезних мішків із торфом. Він працював абсолютно мовчки, дуже швидко й без жодної перерви на перекур.
Світлана залишилася вкрай задоволена таким виконавчим і невибагливим працівником. Вона якраз активно шукала міцного різнороба для дрібного ремонту й постійного розвантаження товарів. Жінка щедро, не скуплячись, заплатила йому й залишила свій контактний робочий номер.
«Подзвони мені завтра вранці, для тебе обов’язково знайдеться постійна робота», — кинула вона на прощання. Кравцов покірно й вдячно кивнув, швидко розчинившись у шумній складській метушні. Наступного дня він зателефонував і невдовзі став її незамінною, безмовною тінню.
Він сумлінно лагодив стелажі, розвантажував важкі фури й ретельно підмітав робочі приміщення. Це був воістину ідеальний, цілком безвідмовний і витривалий працівник. Чоловік зовсім не пив, завжди мовчав і працював за двох без зайвих запитань.
Світлана навіть почала йому цілком довіряти, час від часу залишаючи самого в квітковому павільйоні. Вона впритул не помічала крижаної, оцінювальної й моторошної порожнечі в його пильному погляді. Підприємиця бачила перед собою лише дуже зручну, покірну й дешеву робочу силу.
Тим часом у кабінеті слідчого Савельєва панував густий, похмурий відчай. Три неймовірно жорстокі вбивства й абсолютно жодних реальних, перевірюваних зачіпок. Жодного відбитка пальців або достовірного свідка, крім невиразних, суперечливих описів рослого чоловіка.
Єдиною стійкою закономірністю залишався характерний і незмінний почерк злочинця. Однаковий типаж жертв, вичищені покинуті машини й специфічний, трудомісткий спосіб позбавлення тіл. Детектив чудово розумів, що вбивця вкрай обережний і точно завдасть свого нового смертельного удару…
