— долинув йому вслід зірваний шепіт Марини.
Віктор зупинився у дверях передпокою.
— Замкни двері на всі замки, — сказав він, дивлячись на темні сліди від своїх черевиків на світлій підлозі. — І вимий підлогу. Брудно.
Він вийшов на сходовий майданчик. Важкі металеві двері грюкнули за спиною з глухим стуком, назавжди відрізаючи запах ванілі й пролитого вина. Віктор спустився на перший поверх, штовхнув під’їзні двері й вийшов під холодний дощ.
Він дістав запальничку. Звичним рухом відкинув подряпану кришку й із силою крутанув рифлене коліщатко. Клацання. Сніп іскор.
Крихітний язичок полум’я раптом вирвався з почорнілого гнота, слабо освітивши в темряві бурхливі брудні калюжі на асфальті. Залишкові пари старого бензину, що скупчилися всередині, раптом дали короткий, яскравий спалах. Віктор дивився на тремтливий вогонь секунду, відчуваючи слабке тепло на подушечках пальців. Потім із металевим брязкотом захлопнув кришку. Полум’я згасло.
Він сів у машину. Вставив ключ у замок запалювання. Двигун завівся з першого разу. У світлі фар блиснули мокрі сталеві рейки трамвайних колій, що вели просто до будівлі центрального міського поштамту.
Сходи центрального міського поштамту блищали від мокрого снігу, що перетворився на в’язку кашу. Масивні дубові двері з потемнілими латунними ручками важко піддалися, впускаючи Віктора в гулкий простір цілодобового вестибюля. Усередині пахло старим висохлим папером, сургучем і їдкою хлоркою, що в’їлася в пористу плитку підлоги.
У кутку зали, на дерев’яній лаві, спав чоловік у брудному пуховику. Його глибоке дихання луною розносилося під склепінчастими стелями сталінської споруди. Віктор пройшов повз ряд темних скляних віконець кас. Його кроки залишали на світлій плитці вологі брудні сліди. Він зупинився біля сектора абонентських скриньок «04». Ряди сірих металевих дверцят тяглися вздовж стіни монотонною лінією.
Скринька 0412 була на рівні грудей. На матовій фарбі навколо замкової щілини виднілися подряпини. Праворуч від дверцят тьмяно блимав червоний діод електронного зчитувача.
Віктор дістав білу пластикову картку. Провів товстою магнітною смугою по терміналу. Червоне світло блимнуло, сканер коротко пискнув, але діод лишився червоним. Помилка зчитування. Віктор витер із пластику пил об жорсткий рукав куртки. Провів ще раз, значно повільніше, щільно притискаючи картку до нижнього краю напрямного паза….
